2а-0370/1606/12 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість - 07.09.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В червні 2012 року Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «Електротермометрія» звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач зазначив, що не погоджується із винесеними відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями №№ 0004402301 та 0004412301 від 22.05.2012 року про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток на 575700,00 грн. та податку на додану вартість на 115140,00 грн., прийнятими на підставі акту перевірки № 980/22-1/00225644 від 28.04.2012 року, посилаючись на безпідставність висновків Луцької ОДПІ про нікчемність правочину, укладеного між ПАТ «Електротермометрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Акваметсервіс». На думку позивача, реальність виконання договірних зобов'язань сторонами даного правочину підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. ПАТ «Електротермометрія» правомірно формувалися валові витрати та податковий кредит за операціями із ТзОВ «Акваметсервіс», оскільки суми витрат та ПДВ включені до податкової звітності на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржило ПАТ «Електротермометрія», подавши на неї апеляційну скаргу.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Звертає увагу на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, що вплинуло на висновки суду щодо нереальності угоди між ПАТ «Електротермометрія» та ТзОВ «Акваметсервіс». Зокрема, окружним судом не було з'ясовано, чи витребовувались Луцькою ОДПІ документи первинного бухгалтерського та податкового обліку у ТзОВ «Акваметсервіс», чи здійснювалась зустрічна податкова перевірка у ТзОВ «Акваметсервіс» з питань взаємовідносин із ПАТ «Електротермометрія», хто згідно договору, укладеного між ПАТ «Електротермометрія» та ТзОВ «Акваметсервіс», здійснює поставку товару на склад покупця, в кого повинні зберігатись товарно-транспортні накладні в підтвердження транспортування товару, який саме товар було куплено, його якісні та кількісні характеристики, чи можливо було перевезти товар власним транспортом та власними силами постачальника, яким чином був використаний куплений товар в господарській діяльності позивача. Неповне з'ясування обставин справи потягло неправильний висновок суду про нереальність угоди, її безтоварність та нікчемність

Документальне підтвердження реальності господарських операцій підтверджене належним чином оформленими документами, які суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги.

Апелянт просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, представників апелянта, які просять задовольнити апеляційну скаргу, представника позивача, який просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і знайшло підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, що в період з 12.03.2012 року по 23.04.2012 року Луцькою ОДПІ на ПАТ «Електротермометрія» проводилась планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

За наслідками перевірки складено акт від 28.04.2012 року № 980/22-1/00225644.

За результатами проведеної перевірки службовими особами Луцької ОДПІ зроблено висновок про нікчемність правочину, укладеного ПАТ «Електротермометрія» з ТзОВ «Акваметсервіс», а саме у зв'язку з відсутністю у даного контрагента основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів. Крім того, під час перевірки позивачем не було представлено первинних документів на підтвердження транспортування товару.

З висновків акту перевірки слідує, що ПАТ «Електротермометрія» порушено вимоги пунктів 5.1 та 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) та пунктів 44.1, 44.6, 44.7 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.19 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в сумі 1058743,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року - 66179,00 грн., 2-4 квартал 2011 року - 1058743,00 грн., а також порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додатну вартість на загальну суму 115140,00 грн., в тому числі за березень 2011 року - 35750,00 грн., квітень 2011 року - 48620 грн., червень 2011 року - 28600,00 грн., листопад 2011 року - 310,00 грн., грудень 2011 року - 1860,00 грн.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення № 0004402301 від 22.05.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 115140,00 грн., та № 0004412301 від 22.05.2012 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 575700,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Електротермометрія», суд першої інстанції виходив з недоведеності факту реального придбання товарів саме у ТзОВ «Акваметсервіс», відсутності підтвердження реальності господарських операцій з поставки товарів згідно з укладеним між ТзОВ «Акваметсервіс» та ПАТ «Електротермометрія» договором № 01/03-11 від 01.03.2011 року. Тому окружний суд прийшов висновку про неправомірне включення до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних сум по вказаній господарській операції, незважаючи на наявність формально складених, але недостовірних документів та сплати грошових коштів.

На думку суду першої інстанції наявність у позивача видаткових та податкових накладних, платіжних документів сама по собі не свідчить про фактичне здійснення та реальність вчинення господарських операцій. Встановлена перевіркою та судом відсутність реально вчиненої господарської операції вказує на юридичну дефектність первинних документів, з огляду на що такі документи не можуть бути законною підставою для формування податкового обліку платника податку.

Тому окружний суд вважає не доведеним порушення ПАТ «Електротермометрія» податкового законодавства і, відповідно, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті без законних підстав.

Однак, викладена в оскаржуваному рішенні позиція не відповідає фактичним обставинам справи та відповідним їм правовідносинам.

Так, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПКУ) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто підстави для нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість, зважаючи на наявність в нього відповідних податкових накладних, були і таке нарахування він здійснив правомірно, оскільки позивачем здійснено господарські операції з придбання комплектуючих частин для продукції, яка виготовляється позивачем, внаслідок чого у позивача виникло право на податковий кредит, а у його контрагента - ТзОВ «Акваметсервіс» - податкові зобов'язання.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (z0168-95) (далі Положення) встановлено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно пункту 2.4 Положення відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановленому графіком документообігу терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Можливі порушення з боку контрагента позивача - ТзОВ «Акваметсервіс» в оформленні податкової звітності не позбавляють позивача права на нарахування податкового кредиту відповідно до поданих ним податкових декларацій на основі виданих ТзОВ «Акваметсервіс» податкових накладних.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця перевіряти документи продавця з метою перевірки надходження та оприбуткування товару, що продається.

Отже, з боку позивача не порушено норм пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПКУ, на які посилається відповідач в акті перевірки від 28.04.2012 року № 980/22-1/00225644, та правомірно включено податковий кредит в сумі 115140 грн. до Декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, червень, листопад, грудень 2011 року.

Відповідачем, з рішенням якого погодився суд першої інстанції, неправомірність нарахування позивачем податкового кредиту в сумі 115140 грн. та завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 575700 грн. є придбання ТМЦ у ТзОВ «Акваметсервіс», яке, на думку відповідача, має певні ознаки фіктивності та взаємовідносини з яким можуть кваліфікуватися такими, що здійснюються для отримання вигоди ТзОВ «Акваметсервіс» в результаті допущених порушень податкового законодавства.

Однак, згідно з пунктом 200.19 статті 200 ПКУ право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку мають платники податку, які відповідають одночасно певним переліченим критеріям, одним з яких, відповідно до підпункту 200.19.7 пункту 200.19 статті 200 ПКУ є відсутність податкового боргу у платника податків, що претендує на отримання бюджетного відшкодування.

Жодної вимоги щодо відсутності податкового боргу у контрагентів платника податків, що претендує на отримання бюджетного відшкодування, ПКУ (2755-17) не містить, адже законодавство України не передбачає відповідальності однієї особи (що у даному випадку проявлятиметься у незаконному позбавленні права на отримання бюджетного відшкодування) за протиправні дії іншої особи (в даному випадку - невиконання податкових зобов'язань).

Крім того, ПКУ (2755-17) визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку - відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджених податковими накладними (або підтвердженими податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПКУ), чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

Претензії відповідача до операцій, в результаті яких позивач отримав право на зменшення податкового зобов'язання відповідно до підпункту 14.1.181 ПКУ (2755-17) , зводяться до того, що ТзОВ «Акваметсервіс» (контрагент позивача) має певні ознаки фіктивності, а також, що не підтверджено факту транспортування та доставки придбаних в ТзОВ «Акваметсервіс» ТМЦ на територію (склад) ПАТ «Електротермометрія».

Проте, стосовно наявних, на думку відповідача, ознак фіктивності у ТзОВ «Акваметсервіс», то платник податків не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 (v0009700-96) «Про застосування Конституції України (254к/96-ВР) при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України (254к/96-ВР) , як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції (254к/96-ВР) , а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика ні рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

До того ж, визнаючи факт недійсності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Акваметсервіс», суд першої інстанції не врахував того, що законодавством не визначено необхідного обсягу основних фондів, виробничих активів, необхідної кількості працівників, складських приміщень та транспортних засобів, відсутність яких свідчила б, що ТзОВ «Акваметсервіс» не мало можливості на здійснення операцій з поставки товарів на ПАТ «Електротермометрія».

У взятих з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостях вказано, що постачальник займається діяльністю посередництва у торгівлі товарами широкого вжитку.

Документи, що надані відповідачем, а саме: звітність, декларації, вчасно подані та належним чином оформлені ТзОВ «Акваметсервіс», свідчать про діяльність товариства. Дані документи є підтвердженням наявності добросовісного платника податків, адже будь-яких претензій до звітності зі сторони Луцької ОДПІ немає.

Крім того, в матеріалах справи є надані позивачем копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, які підтверджують що ТзОВ «Акваметсервіс» відобразив податкові зобов'язання за господарськими операціями з ПАТ «Електротермометрія».

Також із наявних у справі доказів підтверджується дійсність господарських операцій між ПАТ «Електротермометрія» та ТзОВ «Акваметсервіс». Зокрема, здійснення господарських операцій підтверджується підписаними сторонами видатковими та податковими накладними, оприбуткуванням товару та його використанням під час виробництва продукції ПАТ «Електротермометрія», а саме видатковою накладною № РН-000034 від 10.03.2011 року, податковою накладною № 24 від 10.03.2011 року, прибутковим касовим ордером № 115 від 15.03.2011 року, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє розміщення) № 12/169 від 15.03.2011 року, звітом про використання матеріалів у виробництві № 3 від 31.03.2011 року (списання з виробництва), видатковою накладною № РН-0000053 від 11.04.2011 року, податковою накладною № 7 від 11.04.2011 року, прибутковим касовим ордером № 178 від 11.04.2011 року, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє розміщення) № 12/262 від 11.04.2011 року, звітом про використання матеріалів у виробництві № 4 від 30.04.2011 року (списання з виробництва), видатковою накладною № РН-0000060 від 21.04.2011 року, податковою накладною № 22 від 21.04.2011 року, прибутковим касовим ордером № 214 від 22.04.2011 року, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє розміщення) № 12/299 від 22.04.2011 року, звітом про використання матеріалів у виробництві № 4 від 30.04.2011 року (списання з виробництва), видатковою накладною № РН-0000084 від 30.06.2011 року, податковою накладною № 51 від 30.06.2011 року, прибутковим касовим ордером № 338 від 30.06.2011 року, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє розміщення) № 12/464 від 30.06.2011 року, звітом про використання матеріалів у виробництві № 1 від 30.06.2011 року (списання з виробництва), видатковою накладною № РН-0000212 від 30.11.2011 року, податковою накладною № 45 від 30.11.2011 року, прибутковим касовим ордером № 592 від 30.11.2011 року, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє розміщення) № 12/851 від 30.11.2011 року, звітом про використання матеріалів у виробництві № 1 від 30.11.2011 року (списання з виробництва), видатковою накладною № РН-000215 від 21.12.2011 року, податковою накладною № 31 від 21.12.2011 року, прибутковим касовим ордером № 630 від 22.12.2011 року, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє розміщення) № 12/906 від 22.12.2011 року, звітом про використання матеріалів у виробництві № 1 від 22.12.2011 року (списання з виробництва).

Дані первинні документи складені відповідно до вимог ст..ст. 1, 3 п. 2, 4, 8 п. 6, 9 п.п. 1,, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» (996-14) , а отже підтверджують задекларований обсяг господарських операцій та їх фактичну сутність і, відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПКУ, правомірно враховані при визначенні об'єкта оподаткування на перший і наступні квартали 2011 року.

Придбані товарно-матеріальні цінності були оплачені по перерахунку грошовими коштами в повному розмірі, використані у виробництві продукції, яка здана на склад готової продукції і відправлена споживачам. Що є підтвердженням спрямування правочину на реальне настання правових наслідків.

Згідно Договору від 01.03.2011 року № 01-03-11 між позивачем та ТзОВ «Акваметсервіс» постачальник своїми силами поставляє товар покупцю.

Жодних посилань на наявність у постачальника складських приміщень, на що звертається увага в оскаржуваному судовому рішенні, в даному договорі немає.

В ході перевірки, на підставі якої були винесені оскаржувані в позові податкові повідомлення-рішення, не було враховано і не досліджувалися всі господарські операції між позивачем та ТзОВ «Акваметсервіс». Хоча ПАТ «Електротермометрія» не тільки отримувало від ТзОВ «Акваметсервіс» товари, але і постачало даному товариству свої. На підтвердження цієї обставини суду першої інстанції були надані акт звірки взаємних розрахунків від 04.07.2012 року (загальний обсяг оподаткованих операцій за 2011 рік склав 8941827,15 грн.) і копія договору від 01.08.2010 року № 10/14-032 з доповненням від 30.01.2011 року № 1.

Крім того, позивачем в судовому засіданні при розгляді справи окружним судом були надані товарно-транспортні накладні, які були отримані від ТзОВ «Акваметсервіс» та підтверджують факти постачання ТМЦ позивачу ТзОВ «Акваметсервіс».

Проте всі зазначені докази суд першої інстанції безпідставно відкинув.

Не дивлячись на те, що дійсно встановлено, і не заперечується самим позивачем, що ним не були надані в ході податкової перевірки товарно-транспортні накладні через їх відсутність в ПАТ «Електротермометрія», але наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Безпідставними є посилання в постанові суду першої інстанції на відсутність акта про приймання продукції відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року 3 П-6 (va006400-65) (далі Інструкція П-6), та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року 3 П-7 (v0007400-66) (далі Інструкція П-7).

Такий акт складається лише у випадку пошкодження, псування, невідповідності назви, ваги товару, виявлення нестачі продукції або її надлишку, невідповідності якості, комплектності, маркування продукції (пункти 5, 16, 25 Інструкції П-6 (va006400-65) , пункт 16 Інструкції П-7 (v0007400-66) ).

Підстав для складання актів у судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, фактів, підтверджених доказами, про порушення позивачем податкового законодавства не встановлено, а отже оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята без врахування фактичних обставин справи, постановлена при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.