Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксонн" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2011 по справі № 2а-358/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксонн" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 10.01.2011 № 0005311520/3, яким державним податковим органом визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) за основним платежем у розмірі 21 079,00 грн. та фінансових санкцій - 4 215,80 грн. за порушення пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2011 позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано недійсним.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2011 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що первинні бухгалтерські документи, що підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту, оформлені не у відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність", крім того, контрагент позивача не має достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" (229-2013-п) у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на його правонаступника - Основ'янську об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки, викладені у акті від 20.08.2010 про результати документальної невиїзної перевірки податкової декларації з ПДВ (червень 2010 року) Товариства, у якому було зазначено про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту ПДВ в ціні вартості придбаних нафтопродуктів на підставі договору укладеного з контрагентом ТОВ "Незалежна нафтова компанія", оскільки останній не має необхідних умов для здійснення господарських операцій (трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів), а податкова звітність за червень 2010 року має статус "недійсна", у зв'язку з чим неможливо підтвердити фактичне виконання договору.

Так, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору купівлі - продажу нафтопродуктів та їх подальша реалізація, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові накладні, платіжні документи, акти приймання - передачі на відповідальне зберігання та акти приймання - передачі з відповідального зберігання, товарно - транспортні накладні).

В свою чергу доводи про неналежне оформлення актів приймання - передачі нафтопродуктів є безпідставними, оскільки, по-перше, жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку актів приймання - передачі, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а, по-друге, не зазначено, яким же саме вимогам не відповідають акти приймання - передачі, надані позивачем, чи які реквізити відсутні.

Також слід зазначити, що певні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначених первинних документів щодо придбання позивачем нафтопродуктів, оскільки в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України (z0056-99) , в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік - це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу податкового кредиту.

Крім того, посилання відповідача на відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком визнання укладених таким суб'єктом правочинів безтоварними чи слугувати доказом наявності у останнього такої мети як порушення норм законодавства у сфері оподаткування.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема, і щодо декларування податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції надав належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксонн" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2011 по справі № 2а-358/11/2070 скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.