826/18143/13-а Про визнання протиправною та скасування постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності - 24.06.2015 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року

у справі № 826/18143/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон"

до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві

про визнання протиправною та скасування постанови

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" (далі - ТОВ "Інвест-Регіон") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (далі - Інспекція ДАБК) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 15.10.2013 № 451/13/1.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція ДАБК оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі касатор просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Інвест-Регіон" просило залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 01.10.2013 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві провела перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ТОВ "Інвест-Регіон", а саме проведено перевірку автозаправної станції "Shell", розташованої за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 22 (далі - автозаправна станція).

За результатами перевірки складено акт від 01.10.2013, у якому зафіксовано порушення ТОВ "Інвест-Регіон" вимог частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме: самовільно здійснено реконструкцію, в результаті чого були побудовані паливні резервуари та 4 паливороздавальні колонки, проведено будівельні роботи з капітального ремонту фасадів основної будівлі (операторської) та технічне переоснащення паливнозаправочних колонок та після проведення зазначених робіт об'єкт АЗС експлуатується без прийняття в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

15.10.2013 на підставі акта перевірки, протоколу та припису Інспекція ДАБК прийняла постанову № 451/13/1 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, передбачене абзацом 6 пункту 6 частини другої статті 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", у розмірі 1 032 300,00 грн.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що нежила будівля автозаправної станції - комплекс будівель по вул. Велика Кільцева дорога № 22 у м. Києві належить ТОВ "Інвест-Регіон" на підставі свідоцтва про право власності САВ № 283378 від 02.08.2007, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва.

Зазначена будівля АЗС була збудована у 2000 році на замовлення ТОВ "Вейс" та введена в експлуатацію на підставі відповідного акта Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, затвердженого розпорядженням Ленінградської РДА від 04.04.2000 № 405. У подальшому право власності на АЗС перейшло до ТОВ "Інвест-Регіон" як внесок до статутного капіталу від учасника Товариства - ТОВ "Рентойл", про що був складений відповідний "Акт приймання-передачі майна (основних засобів), яке вноситься як додатковий вклад ТОВ "Рентойл" до статутного фонду ТОВ "Інвест-Регіон" від 08.06.2007.

Відповідно до акта приймання-передачі майна від 08.06.2007 у графах №№ 2422-2455 зазначено "резервуари підземні 4 шт.V-50куб.м" №№ 1-4, у графах №№ 2408-2411 зазначено TRK SU 511-22 125/45 SAT, TRK SU 744-44 №№ 1-3. Під кодом TRK розуміється "Топливо-Роздавальна Колонка" відповідної моделі.

Крім того, судом першої інстанції установлено, що у ході судового розгляду справи з'ясовано, що на АЗС здійснено відновлювальні ремонтні роботи шляхом заміни фізично зношених паливозаправних колонок на нові, але з аналогічними технічними та експлуатаційними характеристиками.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначені в акті перевірки резервуари та побудовані паливороздавальні колонки не є побудованими TOB "Інвест-Регіон", а отримані ним вже збудовані у власність 08.06.2007 від учасника (засновника) Товариства - TOB "Рентойл".

Крім того, паливозаправні колонки не є об'єктом нерухомого майна, оскільки паливозаправна колонка - це самостійний технічний пристрій, який є заводським виробом та виготовлений відповідно до технічних умов. Паливозаправна колонка може бути від'єднана від місця встановлення без заподіяння будь-якої шкоди.

Водночас, позивач не здійснював технічне переоснащення паливнозаправних колонок, оскільки відсутній факт здійснення комплексних заходів щодо підвищення експлуатаційних можливостей шляхом заміни паливнозаправних колонок новими, більш продуктивними.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 15.10.2013 № 451/13/1.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

19.01.2012 згідно із Законом України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17) Закон України від 14.10.1994 № 208/94-ВР "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (208/94-ВР) (далі - № 208/94-ВР) викладено у новій редакції, пункт 6 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (v001p710-99) Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України (254к/96-ВР) принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон № 208/94-ВР (208/94-ВР) , зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття "експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта" не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Частина восьма статті 39 Закону України від 07.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2012 № 5496-VI (5496-17) , встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 04.03.2014 у справі № 21-433а13.

Також з огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів дійшла висновку, що оскільки будівництво та початок експлуатації паливних резервуарів та 4 паливороздавальних колонок здійснено до 19.01.2012, то відповідач під час прийняття постанови від 15.10.2013 № 451/13/1 мав керуватися нормами Закону № 208/94-ВР (208/94-ВР) у редакції, чинній на час вчинення правопорушення, адже Закон № 208/94-ВР (208/94-ВР) у редакції від 19.01.2012 значно посилює відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.03.2015 у справі № 21-83а15.

Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій, під час перевірки було установлено, що на об'єкті перевірки здійснено технічне переоснащення паливнозаправочних колонок та після проведення зазначених робіт об'єкт АЗС експлуатується без прийняття в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3.12 ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" технічне переоснащення - комплекс заходів щодо підвищення експлуатаційних можливостей об'єктів невиробничого призначення, техніко-економічного рівня виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним.

Ураховуючи, що на об'єкті перевірки, як установлено судами попередніх інстанцій, комплексних заходів щодо підвищення експлуатаційних можливостей шляхом заміни паливнозаправних колонок новими, більш продуктивними, не проводилась, а лише здійснено відновлювальні ремонтні роботи шляхом заміни фізично зношених паливозаправних колонок на нові, але з аналогічними технічними та експлуатаційними характеристиками, то у розумінні ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" такі заходи не є технічним переоснащенням. Тобто на об'єкті перевірки позивачем не проводилось будівельних робіт, за результатами яких об'єкт підлягає прийняттю в експлуатацію.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, спростовуються викладеними норми права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим підстави для її задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.