Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Хаус"

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012

у справі № 2а-1870/3213/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Хаус"

до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан Хаус" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Сан Хаус") звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі по тексту - відповідач, Шосткінська МДПІ Сумської області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2011 № 0001621502/3.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за червень-липень 2010 року, за результатами якої складено акт від 11.10.2010 № 1292/1502/34560323.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.04.2011 № 0001621502/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 174544,11 грн. (128942,84 грн. - основний платіж, 45601,27 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ "Вертхаус", ТОВ "Парматек", ТОВ "Кренбер буд", з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази транспортування товару (товарно-транспортні накладні, довіреність на отримання товару), відповідно до договорів купівлі-продажу з контрагентами відсутні, що вказує на відсутність реального виконання договорів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ "Вертхаус", ТОВ "Парматек", ТОВ "Кренбер буд" товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, прибутковими касовими ордерами, податковими накладними.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також, слід зазначити, що в підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися контрагентами товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, то відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Вертхаус", ТОВ "Парматек", ТОВ "Кренбер буд", є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Отже, постанова Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 та залишення в силі постанови Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2011.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Хаус" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 скасувати та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .