2а-10942/10/0470 Про визнання протиправним та скасування рішення про визнання митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, та стягнення з Державного бюджету України на користь ЗАТ сум переплаченого ПДВ та сум надмірно сплаченого ввізного мита - 24.06.2015 Прийняття

розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Дніпропетровської митниці, Головного управління Державного казначейства у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення про визначення митної вартості, -

Публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про визнання митної вартості товарів № 11300006/2010/000143/1 від 10 березня 2010 року; картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/000266 від 10 березня 2010 року; стягнення з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства позивача 13 604, 74 грн. переплаченого ПДВ та 4 761, 66 грн. надмірно сплаченого ввізного мита.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до Криворізької митниці для митного оформлення товару за контрактом від 16.11.2009 року за № 1352/8941-37-09, укладеного між ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) та ВАТ "Бєлшина", згідно рахунку-фактури № 1250 від 20.02.2010 р., шини 33.00-51 ФТ-116АМ2 у кількості 12 штук, за ціною 8 250 доларів США за одиницю, загальною вартістю 99 000 доларів США. Позивачем було оформлено вантажну митну декларацію форми МД-2№ 113050000/2010/001896, та декларацію митної вартості форми ДМВ № 113050000/2010/001896, згідно яких ціна товару (шини 33.00-51 ФТ-116АМ2), становить 8 250 доларів США за одиницю.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з різницею задекларованої митної вартості товару у порівнянні з рівнем митної вартості подібних товарів митне оформлення яких здійснено, митний орган у відповідності до ст. 45, 88, ч.2 ст. 264 МК України, п.11 "Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження", запропонував декларанту позивача для підтвердження задекларованої ним митної вартості надати додаткові документи. Посадова особа Криворізької митниці, що здійснювала перевірку даних, зазначених у ВМД і її оформлення, учинила запис щодо необхідності надати додаткові документи: прайс-лист виробника, калькуляцію фірми-виробника товару.

Уповноважена декларантом особа, ознайомившись з переліком необхідних для підтвердження митної вартості товару документів, витребуваних митним органом, надала відповідачу-1 листи переписки з постачальником: № 270/63 від 04.03.2010 р., № 37/1359 від 04.03.2010, № 01/1361-3,2 від 01.09.2009, № 37/4261 від 26.08.2009, № 37/14308 від 03.09.2009, та повідомила митний орган про неможливість надання прайс-листа та калькуляції, зробивши відповідний напис на зворотному боці декларації митної вартості.

Криворізькою митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товару № 113000006/2010/000078/1, № 113000006/2010/000139/1 від 08.02.2010 р. та від 05.03.2010 р., відповідно, на рівні 8 960 доларів США за одиницю на підставі наявних у митниці відомостей із застосуванням методу 6 відповідно до ст. 273 МК України та оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/000266 від 10.03.2010 р.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та рішень про визначення митної вартості товарів як таких, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Зазначена позиція судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем не було надано митному органу витребуваних ним на підтвердження заявленої митної вартості товарів документів, а також на неможливості застосування 2-5 методів визначення митної вартості товарів.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує на передчасність позиції судів попередніх інстанцій щодо правомірності оскаржуваних рішень, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 266 Митного кодексу України основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до статті 267 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; 4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з положеннями частини першої статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За змістом статті 265 Митного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 № 339 (339-2008-п) , контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статті 41 Митного кодексу України, у тому числі шляхом проведення перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, а також порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митний орган має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, такий контроль в силу положень пункту 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 № 339 (339-2008-п) , може здійснюватися в тому числі шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням бази даних Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України, яка містить відповідну інформацію.

Так, наявність ЄАІС ДМСУ інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості товару.

Зазначена позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-342а13.

У той же час, на думку колегії суддів, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом.

Відповідно до пункту 10 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (1766-2006-п) , декларант має право на доведення у передбачений законодавством строк митному органові правильності визначення ним митної вартості товарів.

Згідно з пунктами 11, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (1766-2006-п) , для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Суди попередніх інстанцій в обґрунтування правомірності рішень митного органу про визначення митної вартості товарів виходили виключно з того, що декларантом не було надано додаткові документи на вимогу митного органу за наявності у митного органу сумніву щодо достовірності заявленої митної вартості з мотивів наявності інформації щодо здійснення митного оформлення ідентичних або ж подібних товарів за іншою митною вартістю.

При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано, що митним органом при невизнанні митної вартості, заявленої позивачем, та визначенні митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом, не обґрунтовано із посиланням на документи, надані декларантом, причин неможливості застосування першого методу визначення митної вартості.

Так, судами попередніх інстанцій не перевірено, чи подавав позивач із самого початку усі необхідні та належні документи, які дозволяли б визначити митну вартість товару за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів (перший методом).

Так само, судами попередніх інстанцій не надано оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовував неможливість надання додаткових документів на вимогу митного органу, та яку саме інформацію, яка не була б підтверджена документами, первісно наданими декларантом, мали підтвердити зазначені документи.

За змістом пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (1766-2006-п) , ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх надання, є підставою для визначення митної вартості митним органом на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

У той же час, за змістом частини другої статті 266 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), є основним.

Сам факт ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх надання за відсутності оцінки достатності документів, первісно наданих декларантом, на підтвердження ціни угоди щодо товарів, що імпортуються, не є беззаперечною умовою для висновку про відсутність підстав для застосування першого методу визначення митної вартості.

З урахуванням викладеного, зважаючи на неповноту встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для вирішення переданого на розгляд суду публічно-правового спору, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За приписами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.