1170/2а-2878/11 Про стягнення боргу із узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість - 22.12.2014 Прийняття

Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція звернулась до суду з поданням до Обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" про стягнення податкового боргу.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 року, подання задоволено. Стягнуто з обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" на користь Державного бюджету України (в особі Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції) податковий борг з податку на додану вартість за червень 2011 року в сумі 305 300, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Податковий орган не забезпечив явку свого представника до суду, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.07.2011 року відповідачем подано фіскальному органу декларацію з податку на додану вартість за червень того ж року, якою визначило податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 305 300, 00 грн., яке у встановлений законом строк (до 30.07.2011 року) сплачено не було, у зв'язку із чим утворився податковий борг, про що не заперечував відповідач.

Суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що внаслідок несплати узгоджених податкових зобов'язань, позовні вимоги щодо стягнення даного податкового боргу підлягають задоволенню.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно із п. 20.1.19. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Згідно із частиною другою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Разом з тим, відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.10.2001 року податковим органом сформовано першу вимогу на суму 152 441, 53 грн., яка одержана відповідачем 01.12.2001 року та 31.12.2001 року сформовано другу вимогу на суму 691 612, 46 грн., яка одержана відповідачем 10.04.2002 року.

Таким чином, подання Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про стягнення податкового боргу з відповідача в сумі 305 300, 00 грн. задоволено обґрунтовано.

Посилання відповідача на статтю 96 Податкового кодексу України правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки обов'язок органу державної податкової служби на звернення із поданням в порядку пункту 96.1 статті 96 Податкового кодексу України до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно платника податків - комунального підприємства боржника, виникає виключно після продажу внесеного в податкову заставу майна такого підприємства і лише за умови недостатності суми коштів, отриманих від такого продажу для покриття податкового боргу.

Тобто, вказана норма застосовується лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника, передбачена статтею 95 Податкового кодексу України, з будь-яких причин, вказаних в законі, не вирішила проблему погашення боргу.

Доводи касаційної скарги про застосування до порядку виконання рішень про стягнення податкового боргу Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) є безпідставними, оскільки в силу п. 95.4 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 року у справі № 1170/2а-2878/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.