2а-4385/12/2670 Про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість" - 04.09.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.09.2011 року,

Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі міста Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000721704 від 09.09.2011 року.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2012року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішення суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалити у справі нову постанову про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Печерському районі міста Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, яка здійснювала підприємницьку діяльність, використовуючи спрощену систему оподаткування із сплатою єдиного податку в розмірі 200 грн на місяць, за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 44/1704-НОМЕР_1 від 23.08.2011 року в якому були зафіксовані порушення вимог законодавства України, зокрема, податковим органом за 4 квартал 2010 року у зв'язку з перевищенням граничної суми виручки, приватним підприємцем подано декларацію про одержані доходи, де зазначено суму перевищення.

Окрім того, обсяг виручки за 1 -3 квартали 2010 року задекларований 366 200 грн, тоді як фактичний 506 757 грн.

Розбіжність між задекларованою сумою виручки склала 140 557 грн. та виникла у зв'язку з тим, що підприємцем не було відображено у звітах платника єдиного податку та у книзі обліку доходів і витрат суми коштів, які надійшли на її розрахунковий рахунок за надання послуг з пошиття одягу.

Судом першої інстанції в ході розгляду справи та дослідження поданих до справи доказів встановлено, що розбіжність виникла у зв'язку з невірним відображенням позивачкою виручки за 2 квартал 2010 року у книзі обліку ( відображено 206 310 грн) та у звіті за 2 квартал 2010 року (відображено наростаючим підсумком з початку дії свідоцтва 182 040 грн з урахуванням виручки за 1 квартал 2010 року у розмірі 59920 грн).

Фактично у 2 кварталі 2010 року позивачкою отримано виручки згідно банківських виписок у розмірі 256 360 грн, що перевищує обсяг виручки, відображений у книзі обліку доходів та витрат та, відповідно у звіті за 2 квартал 2010 року. Отже, фактичний обсяг виручки на кінець 2010 року склав 506 757 грн.

Оскільки обсяг виручки на кінець 2010 року перевищив граничні обсяги - 500 000 грн, відповідно до п.5 Указу Президента України № 727/98 (727/98) позивачка повинна була перейти на загальну систему оподаткування з наступного звітного періоду, а саме з 4 кварталу 2010 року.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України № 727/98 (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з яким, включаючи і членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб»єктом з продажу продукції ( товарів, робіт, послуг).

Підпунктом 2.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) визначено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у т.ч. з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом (168/97-ВР) нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн ( без урахування податку на додану вартість).

Якщо обсяг оподаткованих операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену пп. 2.3.1 п.2.3 ст. 2 Закону не більше ніж у 2 рази така особа зобов»язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом 20 календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування ( абз.2 п.9.4 Закону про ПДВ (168/97-ВР) ).

Згідно з п.10.1 Закону (168/97-ВР) , особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату податку до бюджету, зокрема, є платники податку, визначені у ст.2 цього Закону. Відповідно до п.10.2 Закону (168/97-ВР) платники податку, визначені у пп. «а», «в», »г», »д» п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи зазначене, позивачка повинна була перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися як платник ПДВ з 4 кварталу 2010 року.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2012 року - без змін.

ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.