Суддя Вищого адміністративного суду України Голубєва Г.К., вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Пенсійного Фонду України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків,-

Позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції із позовною заявою до Верховної Ради України, Пенсійного Фонду України, у якому просив:

- визнати дії відповідачів незаконними;

- відшкодувати 120 000 грн. 00 коп. моральної шкоди та матеріальних збитків.

Згідно з частиною четвертою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини другої статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції оскаржуються акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Нормами перелічених статей чітко визначено коло субєктів владних повноважень, чиї рішення, акти, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції. Серед таких субєктів владних повноважень Пенсійний Фонд України відсутній.

Згідно з частиною другою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (пункт 4 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно пункту шостого частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.

З огляду на зазначене, позовна заява позивача до Верховної Ради України, Пенсійного Фонду України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди підлягає поверненню в частині позовних вимог до Пенсійного Фонду України.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконними дій Верховної Ради України, слід зазначити наступне.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулює стаття 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_1 фактично оскаржує прийнятий Верховною Радою України Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28 грудня 2014 року (71-19) (опублікованого у газеті Голос України від 31.12.2014 року № 254, розміщеного на офіційному веб-сайті Верховної Ради України; гіперпосилання: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/71-19) в частині, що стосується оподаткування певного розміру пенсії та запровадження військового збору.

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Статтею 150 Конституції України встановлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (254к/96-ВР) (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) або якщо була порушена встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до пункту першого статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" № 422/96-ВР від 16.10.1996 року (далі Закон 422) Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 15 Закону 422 підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:

- невідповідність Конституції України (254к/96-ВР) ;

- порушення встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

- перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

З урахуванням наведених норм, слід зазначити, що порушення порядку ухвалення (прийняття) законів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, у звязку з порушенням встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, що тягне за собою неможливість розгляду у порядку адміністративного судочинства заявленої позовної вимоги.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Пенсійного Фонду України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків, в частині позовних вимог до Верховної Ради України не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд питання про неконституційність Законів віднесений до юрисдикції Конституційного Суду України.

В поєднанні із зазначеним, необхідно зазначити, що відповідно до частини пятої статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії;

3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 162 цього Кодексу.

Особливості, встановлені статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , не поширюються на розгляд вимог про стягнення моральної шкоди та матеріальних збитків.

Крім того, частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачена можливість розгляду в одному провадженні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень, лише разом з вимогою про визнання зазначених рішень, дій чи бездіяльності протиправними. В інших випадках вимоги про відшкодування шкоди в порядку адміністративного судочинства розглядатися не можуть, вони вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, вимога про стягнення моральної шкоди та матеріальних збитків не може розглядатись в одному провадженні з вимогою про визнання дій незаконними.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у звязку з чим позивачу слід відмовити у відкритті провадження по адміністративній справі за його позовною заявою до Верховної Ради України, Пенсійного Фонду України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків, в частині позовних вимог до Верховної Ради України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків.

Щодо заявленого клопотання ОСОБА_1 про забезпечення його безоплатною правовою допомогою, слід зауважити наступне.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначає Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 року № 3460-VI (3460-17) (далі Закон).

Відповідно до статті третьої Закону право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України (254к/96-ВР) можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

До системи надання безоплатної правової допомоги належать: 1) координаційний центр з надання правової допомоги;2) суб'єкти надання безоплатної первинної правової допомоги;3) суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги (ст. 6-1 Закону).

Відповідно до статті 9 Закону суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є: 1) органи виконавчої влади; 2) органи місцевого самоврядування; 3) фізичні та юридичні особи приватного права; 4) спеціалізовані установи.

Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (стаття 15 Закону).

Зі змісту вказаних положень суди, в тому числі Вищий адміністративний суд України, діючи в даному випадку, як суд першої інстанції, не віднесений до органів, повноваження яких врегульовані Законом, в частині надання первинної та вторинної правової допомоги.

При цьому, слід зауважити, що на виконання частини третьої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України службовець апарату, який веде приймання документів у громадян, може надати допомогу в оформленні позовної заяви.

Однак, така допомога може бути надана лише в частині розяснення заявнику вимог щодо відповідності позовної заяви положенням статей 105, 106 цього Кодексу, а не стосовно її змісту, обґрунтування чи виготовлення (друкування).

На підставі викладеного, керуючись статтями 18, 106, 108, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

Повернути ОСОБА_1 позовну заяву до Верховної Ради України, Пенсійного Фонду України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків, в частині позовних вимог до Пенсійного Фонду України.

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Верховної Ради України, Пенсійного Фонду України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкодита матеріальних збитків,в частині позовних вимог до Верховної Ради України про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, та може бути переглянута у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .