Конституційний Суд України (далі - Суд) 14 липня 2021 року ухвалив Рішення № 1-р/2021 (v001p710-21) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (далі - Рішення).

Суд визнав таким, що відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційним), Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII (2704-19) зі змінами (далі - Закон).

Загалом погоджуюсь із позицією Суду щодо конституційності Закону (2704-19) . Однак вважаю за необхідне звернути увагу на окремі аспекти Рішення (v001p710-21) , а тому на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) викладаю окрему думку стосовно Рішення.

1. Відповідно до статті 8 Закону України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) , яка визначає межі повноважень Суду, Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) чинних актів (їх окремих положень) (частина перша).

Суд у Рішенні (v001p710-21) визнав таким, що відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , Закон (2704-19) у цілому, проте не врахував, що окремі його положення на момент ухвалення Рішення не набрали чинності, а тому не могли бути предметом конституційного контролю у цьому конституційному провадженні.

Згідно з пунктом 1 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону (2704-19) :

- частини друга, третя статті 7, частини друга, третя статті 10, частини друга - шоста, восьма статті 23, стаття 26, підпункти 8, 13, 14, 19, 20, 21, 25, абзаци п’ятий - дев’ятий підпункту 28, підпункти 29, 32, 33, підпункт "а" підпункту 34, підпункти 36, 37, 40, 41, 42, 43, 44 пункту 7 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону (2704-19) набрали чинності з 16 липня 2021 року;

- частини друга, шоста статті 27, підпункт 1 пункту 7 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону (2704-19) набирають чинності з 16 липня 2022 року;

- підпункт 24 пункту 7 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону (2704-19) набирає чинності з 16 липня 2024 року;

- частина третя статті 21 Закону (2704-19) набирає чинності з 1 січня 2030 року.

З огляду на наведене Суд мав би закрити конституційне провадження у справі в частині перевірки на відповідність Конституції України (254к/96-ВР) зазначених положень Закону (2704-19) на підставі частини четвертої статті 63 Закону України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) , згідно з якою Велика палата Суду закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання будуть виявлені підстави для відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені статтею 62 цього закону (2136-19) . Однією з підстав для відмови у відкритті конституційного провадження у справі є неналежність до повноважень Суду питань, порушених у конституційному поданні (пункт 2 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) ), до яких, зокрема, належить питання відповідності Конституції України положень актів, які не набрали чинності.

Суд неодноразово висловлював юридичну позицію, що згідно зі статтею 150 Основного Закону України (254к/96-ВР) юрисдикція Суду поширюється на чинні нормативно-правові акти (їх окремі положення), а тому відмовляв у відкритті з провадження у справі і у випадку, якщо оспорювані положення ще не набрали чинності (Ухвала від 21 травня 2015 року № 21-у/2015 (v021u710-15) ).

2. У Рішенні (v001p710-21) Суд зазначив, що "знання української мови є умовою набуття громадянства України". Проте це твердження є некоректним, адже громадянство набувається, зокрема, за народженням, внаслідок усиновлення, встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя та в інших випадках, в яких вимога знання української мови є юридично необгрунтованою.

3. На моє переконання, роль держави у забезпеченні функціонування української мови в Україні беззаперечно є важливою, але кожна сім’я, яка спілкується українською мовою і передає її з покоління в покоління, відіграє не менше значення у збереженні і розвитку української мови. Ті, хто зараз захищає кордони нашої держави, віддають за неї життя незалежно від того, якою мовою вони спілкуються, захищають Україну і українську мову як державну, а також можливість вільно спілкуватися нею у своїй державі. Держава має запроваджувати механізми, які б стимулювали розвиток української мови, заохочували громадян до її вивчення та користування нею. При цьому в непублічній сфері громадяни не повинні бути обмежені у можливості спілкуватися рідною або зручною для них мовою. Заборони та примушування в такій політизованій до краю сфері, як мова, є неприпустимими і навіть небезпечними для досягнення мети консолідації суспільства перед зовнішньою загрозою.

4. Суд у Рішенні (v001p710-21) висвітлив чимало історичних аспектів, які вплинули на функціонування української мови. Однак у Рішенні (v001p710-21) не знайшли свого відображення важливі події і рішення недавніх періодів, які створювали загрозу для незалежності України і, зокрема, для функціонування української мови як державної.

Ратифікація Верховною Радою України Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (Харківські угоди) 27 квітня 2010 року сприяла узурпації влади В. Януковичем, стала однією з причин втрати суверенітету України над територією Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької та Луганської областей і як наслідок - унеможливила функціонування на цих територіях української мови як державної. Саме з ратифікацією Харківських угод Рада національної безпеки і оборони України пов’язує можливість військового вторгнення, анексії Автономної Республіки Крим та тимчасової окупації окремих районів Донецької і Луганської областей.

У період 2010-2014 років під час узурпації влади Віктором Януковичем, яка призвела до підриву основ національної безпеки і оборони України, порушення прав і свобод людини, була загроза й для функціонування української мови.

Нищівного удару по статусу української мови як державної завдав Закон України "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року № 5029-VI (5029-17) зі змінами (далі - Закон № 5029), який Суд Рішенням від 28 лютого 2018 року № 2-р/2018 (v002p710-18) визнав неконституційним з підстав порушення процедури його ухвалення. Під час розгляду справи Суд не аналізував зміст положень Закону № 5029 (5029-17) та не надавав оцінки наслідкам його застосування. Однак Закон № 5029 (5029-17) діяв майже шість років і передбачав можливість запровадження регіональних мов на місцевому рівні, що безумовно не сприяло утвердженню і захисту української мови як державної, а, навпаки, сприяло її витісненню. Закон № 5029 (5029-17) встановлював, що за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території адміністративної одиниці, становить 10 і більше % чисельності її населення, місцева влада запроваджує регіональну мову на даній території.

Вважаю, що зазначені обставини мали бути висвітлені в Рішенні (v001p710-21) , адже вони мають безпосереднє значення для розуміння проблеми захисту української мови як державної.

Водночас в Рішенні не слід було цитувати витяги зі статті Голови Конституційного Суду Російської Федерації, адже стаття в газеті не має жодного офіційного статусу і значення, а, виклавши її уривки у Рішенні, Суд увіковічнив особисті роздуми Голови Конституційного Суду держави-агресора.