Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Леонтович К.Г., Маслія В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі № 2а-8529/09/0470 за позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Південне" Дніпропетровської міської ради до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, треті особи - ПАТ КБ "ПриватБанк", Підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Південне" Дніпропетровської міської ради звернулося в суд з позовом до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправними та скасування рішення № 099 від 05.05.2009 року про нарахування пені і штрафних санкцій на загальну суму 34194,46 грн. на підставі пункту 2 частини першої статті 19, абзацу 3, 5, 6 статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18.01.2001 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в результаті проведеної відповідачем перевірки встановлено факт несвоєчасного перерахування внесків до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з чим застосовано до підприємства штрафні санкції, що є протиправним, оскільки виконавчою службою накладено арешти на рахунки позивача, а відтак перерахування коштів з цих рахунків є неможливим.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення № 099 від 05.05.2009 року.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Виконавча дирекція Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Виконавчою дирекцією Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 24.04.2009 року проведена перевірка правильності нарахування, сплати страхових внесків та цільового використання коштів Фонду за період з 01.01.2008 року по 01.04.2009 року, яким встановлено використання позивачем коштів Фонду з порушенням діючого законодавства у сумі 507,09 грн., по результатам якої 24.04.2009 року складений акт.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте рішення № 099 від 05.05.2009 року про нарахування позивачу пені і штрафних санкцій на загальну суму 34 194,46 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, і ця обставина не заперечується сторонами, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС 20.02.2006 року, та 15.05.2006 року згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) накладено арешт на кошти позивача в сумі 44 795 759,59 грн., які містилися на всіх рахунках підприємства, відкритих в банківських установах, що підтверджено відповідними постановами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки державним виконавцем накладено арешт на всі рахунки підприємства, відкриті в банківських установах, позивач не мав можливості розпоряджатися коштами, що знаходилися на цих рахунках, в тому числі вчасно перераховувати страхові внески.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно з статтею 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" страхувальники-роботодавці повинні сплачувати до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону один раз на місяць - у день одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. У разі нестачі коштів для виплати заробітної плати та страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року (z0377-04) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунками за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Крім того, як вірно зазначено судами попередніх інтонації, посилання відповідача про наявність інших поточних рахунків, окрім тих, на які накладений арешт, з яких позивач міг сплачувати заробітну плату, та страхові внески, спростовуються банківськими виписками за перевіряємий період, та вимогою державного виконавця від 05.02.2010 року № 1114/1384 щодо попередження про кримінальну відповідальність осіб, винних у невиконанні законних вимог щодо приховування чи відлучення арештованого майна чи коштів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239- 240 Кодексу адміністративного судочинства України.