Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С.Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Тячівської районної державної адміністрації, треті особи: Міськрайонне управління Держкомзему в м. Тячів та Тячівському районі, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження,-

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Тячівської районної державної адміністрації, треті особи: Міськрайонне управління Держкомзему в м. Тячів та Тячівському районі, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження № 939 від 28 грудня 2009 року "Про виділення гр. ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,3360 за межами с.Угля в урочищі "Вузний" для ведення особистого селянського господарства".

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, рішенням Виконавчого комітету Углянської сільської ради від 13 лютого 1997 року "Про землекористування" позивачу було узаконено самовільно розпочате будівництво житлового будинку в урочищі "Вузний" і виділено для цього 0,07 га земельної ділянки та зобов'язано його виготовити технічну документацію на будівництво житлового будинку.

06.08.1997 року відділом архітектури Тячівської районної державної адміністрації йому був виданий будівельний паспорт на забудову земельної ділянки. 13.08.1997 року він отримав дозвіл на право виконання будівельних робіт. В подальшому, позивачем був розроблений проект забудови земельної ділянки.

При цьому, державного акта на право власності на земельні ділянки позивачем у передбаченому законодавством порядку одержано не було.

Позивач вказує, що окрім 0,07 га, які виділені йому під забудову житлового будинку він ще користувався 0,50 га пасовища, яке використовував під сінокіс, оскільки дана земельна ділянка є у його користуванні з 1996 року. Разом з тим жодних документів на користування земельною ділянкою 0,50 га суду позивачем не було надано.

Як доказ на право користування земельною ділянкою розміром 0,50 га представник позивача надав суду довідку Углянської сільської ради № 228 від 8 грудня 2010 року, № 398 від 25 листопада 2011 року та заяву мешканців с.Угля.

Суди попередніх інстанцій вказані довідки сільської ради та заяву мешканців села щодо права позивача на користування вказаною земельною ділянкою 0,50 га в якості належних доказів не врахували, з тих підстав, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та вбачає за доцільне зазначити про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України тільки власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Рапзом з тим, позивач не надав суду жодних доказів про те, що його таке право порушено.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що спірне розпорядження відповідача прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, тому правові підстави для його скасування відсутні.

Згідно положень ст. 17 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належать в тому числі і розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) . Ці положення вказують на те, що місцеві державні адміністрації можуть розпоряджатися землями у випадку: безоплатної приватизації земельних ділянок громадянам; вилучення та надання у власність та користування земельних ділянок державної власності у випадках, встановлених Земельним кодексом України (2768-14) ; у разі продажу земельних ділянок державної власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 122 Земельного кодексу України віднесено до повноважень районних державних адміністрацій щодо передачі на їх території земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з чим, колегія суддів погоджує висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, а оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.