Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Леонтович К.Г., Маслія В.І., провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року у справі № 2а-341/11 за позовом ОСОБА_4 до Львівської міської ради, третя особа: садівничий кооператив "Приозерний-Голоско", про скасування рішення, -

ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до Львівської міської ради про скасування ухвали № 691 від 03.07.2003 року "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах".

Позовні вимоги мотивовано тим, що з листа Львівської міської ради від 06.07.2010 року позивачу стало відомо про те, що протиправно ухвалою Львівської міської ради № 691 від 03.07.2003 року "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах" включено до переліку земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, в тому числі і земельну ділянку НОМЕР_1 в урочищі "Голоско" в садівничому кооперативі "Приозерний-Голоско", площею 0,12 га, яка перебуває в користуванні позивача, чим порушено її права.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ухвалою Львівської міської ради № 691 від 03.07.2003 року "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах" включено до переліку земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не є власником та користувачем земельної ділянки, оскільки статті 125 Земельного кодексу України визначає, що вказані права виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності за рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання їх у користування із земель комунальної власності; їх вилучення, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад.

У відповідності до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем не наведено жодних доказів про те, що вона являється власником чи користувачем земельної ділянки щодо якої виникли дані правовідносини, а довідка відділу комунального господарства Шевченківської районної адміністрації м. Львова від 28.08.2006 року не являється правовстановлюючим документом щодо спірної земельної ділянки.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхити.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239- 240 Кодексу адміністративного судочинства України.