Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.

Рецебуринського Ю.Й., Черпака Ю.К.,

за участю секретаря судового засідання Іванової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року по справі № 804/181/14

за позовом ОСОБА_4

до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України),

Військової частини № 3024

про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового

забезпечення за час вимушеного прогулу,

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до МВС України, Військової частини № 3024, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу МВС України від 11 жовтня 2013 року № 1687 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця внутрішніх військ МВС України" та пункт 2 наказу командира Військової частини № 3024 від 25 листопада 2013 року № 244 (по стройовій частині) про звільнення із військової служби за службовою невідповідністю ОСОБА_4, зобов'язати відповідачів поновити позивача з 25 листопада 2013 року на військовій службі та стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправним пункт 1 наказу МВС України від 11 жовтня 2013 року № 1687 та пункт 2 наказу командира Військової частини № 3024 від 25 листопада 2013 року № 244 про звільнення підполковника ОСОБА_4 з військової служби за службовою невідповідністю.

Скасовано пункт 1 наказу МВС України від 11 жовтня 2013 року № 1687 та пункт 2 наказу командира Військової частини № 3024 від 25 листопада 2013 року № 244 про звільнення підполковника ОСОБА_4 з військової служби за службовою невідповідністю.

Зобов'язано відповідачів поновити ОСОБА_4 на військовій службі у внутрішніх військах МВС України з 25 листопада 2013 року та нарахувати і виплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, МВС України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 5 вересня 2011 року займає посаду заступника командира з озброєння - начальника технічної частини Військової частини 3024 Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Наказом Міністра Внутрішніх справ України від 11 жовтня 2013 року, підполковник ОСОБА_4 звільнений з військової служби за службовою невідповідністю з посади заступника командира з озброєння - начальника технічної частини Військової частини № 3024 за невиконання функціональних обов'язків, установлених пунктами 74, 75 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, що призвело до порушень статутного порядку в автомобільній службі та службі озброєння, погіршення стану експлуатації техніки та її псування, погіршення зберігання та експлуатації зброї, створило передумови для її втрати або крадіжки та за порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту.

Наказом командира Військової частини № 3024 від 25 листопада 2013 року, ОСОБА_4 виключено зі списків особового складу без права носіння військової форми.

Підставою для прийняття оскаржуваних наказів стали матеріали службового розслідування, проведеного у вересні 2013 року, згідно яких ОСОБА_4 не організовано експлуатацію, ремонт та евакуацію озброєння, техніка перебуває в незадовільному стані.

Відповідно до пункту 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-ХІV (551-14) (далі - Дисциплінарний статут) на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.

За змістом пункту 91 Дисциплінарного статуту (551-14) заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про скасування наказів про звільнення та поновлення на військовій службі, обґрунтовано виходили з того, що аналогічне службове розслідування проведене відповідачем у вересні 2013 року на підставі якого прийняті оскаржувані позивачем накази, проводилось і у червні 2013 року, та у висновку від 21 червня 2013 року про результати проведення службового розслідування було вказано ті ж самі порушення, допущені позивачем, що і в матеріалах службового розслідування, проведеного у вересні 2013 року.

Судами встановлено, що на підставі висновку службового розслідування від 21 червня 2013 року, Міністерством внутрішніх справ України 26 червня 2013 року прийнято наказ № 241 "Про результати проведення службового розслідування у Військовій частині 3024 та покарання винних".

Пунктом 14 зазначеного наказу ОСОБА_4 за неякісну організацію збереження зброї та боєприпасів на складі озброєння і боєприпасів, поверховий контроль за службою озброєння, не проведення перевірки стрілецької зброї поточного зберігання за номерами, неякісну організацію інвентаризації озброєння та безконтрольність за ходом її проведення попереджено про неповну службову відповідність.

На підставі службового розслідування ГУ ВВ МВС України проведено атестацію позивача за період з квітня 2011 року по червень 2013 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 2 липня 2013 року № 69о/с ОСОБА_4 було звільнено з військової служби у запас за пунктом "и" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем" та припинено (розірвано) контракт.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року позов ОСОБА_4 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказів та поновлення на посаді задоволено частково. Скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 2 липня 2013 року № 69о/с в частині звільнення позивача з посади заступника командира з озброєння - начальника технічної частини Військової частини 3024 Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Постанова суду набрала законної сили і ОСОБА_4 був поновлений на військовій службі.

Поновлюючи позивача на військовій службі, суди виходили з того, що останній перебував на стаціонарному лікуванні з 24 липня по 30 серпня 2013 року.

У вересні 2013 року комісією Управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України знову виявлено недоліки у виконанні позивачем посадових обов'язків.

Звільняючи ОСОБА_4 з військової служби за службовою невідповідністю з посади заступника командира з озброєння - начальника технічної частини Військової частини 3024, відповідач виходив з того, що позивач не виконував своїх функціональних обов'язків, установлених пунктами 74, 75 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, що призвело до порушень статутного порядку в автомобільній службі та службі озброєння, погіршення стану експлуатації техніки та її псування, погіршення зберігання та експлуатації зброї, створило передумови для її втрати або крадіжки та за порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що прийняті відповідачем оскаржувані накази є незаконними. В липні 2013 року за рішенням суду позивач був поновлений на військовій службі і вказане судове рішення МВС України не оскаржувалось. Службове розслідування, яке проводилось у вересні 2013 року на підставі, якого прийняті спірні накази проведено по обставинам, які вже були предметом службового розслідування, зазначені відповідачем недоліки при проходженні військової служби позивача встановлені по обставинам, які були підставою для першого звільнення ОСОБА_4

Оскільки відповідачами не доведено правомірність прийняття спірних наказів, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про скасування спірних наказів, поновлення його на військовій службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Що стосується посилання Міністерства внутрішніх справ України в касаційній скарзі на пропущення ОСОБА_4 строку звернення до суду з даним позовом, то суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Статтями 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) регламентовано та встановлено правила щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, зокрема, оскаржується наказ командира Військової частини № 3024 від 25 листопада 2013 року, яким позивача з 25 листопада 2013 року виключено зі списків особового складу без права носіння військової форми.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_4 звернувся до суду18 грудня 2013 року, що підтверджено штампом на поштовому конверті.

Отже місячний строк на звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.