Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Мойсюка М.І.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про оскарження дій за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2012 року, -

У квітні 2011 року позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_6 про визнання незаконними дій, стягнення коштів в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року закрито провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2012 року залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року.

Позивачі, не погодились з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2012 року і звернулось до суду з касаційною скаргою, в який просять скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2012 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки в даному випадку відсутні публічно-правові відносини.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції повністю погоджується таким висновком на підставі наступного.

Справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень " відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 цього ж Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно до прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як вбачається з матеріалів справи, за своїм змістом позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є оскарженням процесуальних рішень, дій та бездіяльності судді, що здійснювалися останньою у ході розгляду питання про відкриття касаційного провадження по касаційній скарзі позивача.

Відповідно частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частини 1 статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України.

Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" № 6 від 12 червня 2009 року (v0006700-09) встановлено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, пункті 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Таким чином, закриття провадження у даній справі є наслідком належного застосування нормативно-правових актів, що регулюють питання закінчення розгляду адміністративної справи, оскільки із змісту позовних вимог вбачається, що пред'явлений позов не є адміністративним, а заявлені вимоги не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2012 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.