Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Прокоп'юк О. П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову та ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2014 року у справі № 819/406/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веймер Технік" до Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року у справі № 819/406/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2014 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби № 0000232301 від 29.11.2012 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. п. 199.1, 199.3, 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ТОВ "Веймер Технік" з питань правомірності декларування від'ємного значення податку на додану вартість за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року складено акт від 16.10.2012 року № 322/2200/37360097, яким зафіксовано порушення підприємством п. п. 199.3, 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 1 157 330,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 29.11.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 157 330,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у TOB "Веймер Технік" відсутній обов'язок з подачі в складі податкової декларації з ПДВ за серпень 2011 року розрахунку (перерахунку) частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами, необоротними активами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями (додаток 7), оскільки товариство взагалі не здійснювало у відповідному звітному періоді оподатковуваних чи неоподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг, тобто придбані необоротні активи не використовувались в таких операціях.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України платник податку у разі придбання та/або виготовлення товарів/послуг, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, має право віднести до податкового кредиту ту частку сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Платники податку, у яких протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, а такі неоподатковувані операції почали здійснюватися у звітному періоді, а також новостворені платники податку визначають у поточному календарному році частку використання на підставі розрахунку, проведеного за фактичними даними обсягів з постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій першого звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі операції (п. 199.3 ст. 199 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України платник податку за підсумками календарного року здійснює перерахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Веймер Технік" в серпні 2011 року, отримало кошти в сумі 5,67 грн., які надійшли від банку як плата за користування середньоденними залишками на поточних рахунках, що підтверджується банківською випискою від 31.08.2011 року по особовому рахунку № 26003714223919.

Дана сума вказана позивачем в рядку 3 "Операції, що не є об'єктом оподаткування" податкової декларації з податку на додану вартість, яка подавалася позивачем за серпень 2011 року із заокругленням 6,00 грн.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Стверджуючи про відсутність у платника обов'язку перерахунку частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що кошти, які надходять платникам податку від банків як плата за користування середньоденними залишками на поточних рахунках, не підпадають під визначення операцій з постачання товарів/послуг, а отже у разі надходження таких коштів у платника податку об'єкта оподаткування податком на додану вартість не виникає.

Колегія суддів вважає такий висновок хибним, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій вдались до аналізу правової природи отриманих від банка кошів, не врахувавши, що позивачем самостійно вказано в рядку 3 "Операції, що не є об'єктом оподаткування" податкової декларації з податку на додану вартість, яка подавалася позивачем за серпень 2011 року, суму 6,00 грн., що надійшли від банку як плата за користування середньоденними залишками на поточних рахунках.

Системний аналіз положень ст. 54 Податкового кодексу України свідчить, що оскільки грошове зобов'язання та/або пені, визначене позивачем в податковій декларації, вважається узгодженими, то відповідно і дані в рядку 3 декларації з податку на додану вартість "Операції, що не є об'єктом оподаткування", які впливають на суму податкового кредиту та зобов'язань з податку на додану вартість, є достовірними та можуть змінюватись платником лише в порядку ст. 50 цього Кодексу.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази зміни самостійно визначених товариством даних рядка 3 "Операції, що не є об'єктом оподаткування" податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року шляхом подання відповідного уточнення, колегія суддів вважає обґрунтованим доводи податкового органу про наявність у позивача обов'язку щодо подачі в складі податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року розрахунку (перерахунку) частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами, необоротними активами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями (додаток 7).

Колегія суддів вважає, що у зв'язку із зазначенням позивачем в рядку 3 "Операції, що не є об'єктом оподаткування" податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року суми 6,00 грн. та в рядку 1 "Операції на митній території, що оподатковуються за основою ставкою, крім імпорту товарів" вказано 0,00 грн., податковий орган з посиланням на п. п. 199.3, 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України правомірно зменшив розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 157 330,00 грн.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного адміністративного суду обставини справи встановлені повно та всебічно в обсязі, достатньому для прийняття рішення у справі, однак з неправильним застосуванням зазначених вище норм матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України для їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2014 року у справі № 819/406/13-а скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.