Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Ресьян М. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2014 року Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 року у справі № 826/12921/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія Клімата" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2014 року у справі № 826/12921/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 року № 0002542220 та № 0002552220.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Справа в касаційному порядку переглядається повторно.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Матадор", ТОВ "Супутник" та ТОВ "Ферріт-Д" за період із 01.01.2010 року по 31.12.2012 року складено акт від 12.03.2013 року № 821/22-205/37394016, яким зафіксовано заниження податку на прибуток у загальному розмірі 4 209 508,80 грн. у зв'язку з порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України; заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 4 630 620,00 грн. у зв'язку із порушенням п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки 12.04.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002542220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 4 630 620,00 грн. за основним платежем та в розмірі 1 157 655,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціям (штрафами); № 0002552220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4 209 508,80 грн. за основним платежем та в розмірі 1 052 377,10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Матадор", ТОВ "Супутник" та ТОВ "Ферріт-Д" мають реальний характер, а висновки акта перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, зокрема, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу Україну).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність операцій по виконанню договорів, укладених позивачем та ТОВ "Матадор", ТОВ "Супутник", ТОВ "Ферріт-Д", підтверджується наданими доказами: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, податковими накладними, які містять необхідні реквізити та відповідають вимогам чинного законодавством.

На момент укладання вищезазначених договорів та здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача або його контрагентів не визнані в судовому порядку недійсними, відсутні вироки судів щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у тому числі, й укладання нікчемних правочинів чи здійснення безтоварних господарських операцій.

Посилання відповідача на обставини, встановлені в актах перевірки контрагентів позивача, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не є був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Крім того, в судовому порядку спростовані висновки Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, зафіксовані в актах перевірок контрагентів позивача - ТОВ "Матадор", ТОВ "Супутник", ТОВ "Ферріт-Д" № 7200/224/31820299, № 7202/224/32228481 та № 7210/224/36441206, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відносно позивача.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 року у справі № 826/12921/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.