Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Мінкін Ю. Г. Дитиненко Ю. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 820/9842/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона- Компані" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 року у справі № 820/9842/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року, позов задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 14.06.2013 року № 0001552202, від 14.06.2013 року № 0001572202.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами відповідача не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Крона-Компані" з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання вимог валютного законодавства за період з 01.04.2012 року по 14.05.2013 року складено акт від 30.05.2013 року № 1884/22.2-07/32759456, яким зафіксовано порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на суму 5 249 960,00 грн. за 2012 рік; п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на суму 4 999 853,43 грн., в тому числі за квітень 2012 року - 3 000 137,29 грн., травень 2012 року - 1 999 716,14 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 14.06.2013 року № 0001572202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4 999 853,00 грн. - за основним платежем та 2 499 927,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 14.06.2013 року № 0001552202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 5 249 960,00 грн. - за основним платежем та 1 312 490,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем належним чином підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій з ТОВ "Саноіл Торг".

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг (пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору купівлі-продажу № 22-12-11 від 22.12.2011 року, укладеного між ТОВ "Саноїл Торг" (продавець) та ТОВ "Крона-компані" (покупець), підтверджуються наданими доказами: видатковими накладними, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Фактично товар не переміщався у просторі, а залишався на складі, що відповідає мовам договору поставки EXW - м. Миколаїв, та умовам договору щодо переходу права власності на товар.

У зв'язку з неможливістю реалізації товару на території України частину придбаного у ТОВ "Саноїл Торг" згідно специфікації № 2 від 27.02.2012 року товару (макуха з насіння соняшника українського походження) у кількості 0,56 т було повернуто продавцю, про що свідчить лист від 27.03.2012 року (вих. № 01/27-03) та акт повернення від 27.03.2012 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що приданий товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме: в подальшому експортований за межі території України, що підтверджується договором комісії від 22.11.2011 року № 2212О, укладеним між ТОВ "Крона-Компані" (комітент) та ТОВ "ЮГЕКОТОП" (комісіонер), переліками товару, актами про приймання товару по якості та кількості.

ТОВ "ЮГЕКОТОП" на виконання умов договору комісії укладені зовнішньоекономічні договори поставки (контрагент - OREXIM LIMITED, 71, Brunswick str. Edinburg, EH75HS, United Kingdom), згідно з умовами яких придбаний позивачем у ТОВ "Саноїл Торг" товар реалізовано на експорт. Транспортування товару здійснювалось морським транспортом з порту Миколаїв.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що факт виконання ТОВ "ЮГЕКОТОП" послуг підтверджується копіями первинних документів, а саме: копіями звітів комісіонера, актів здачі-приймання робіт та надання послуг, зовнішньоекономічних договорів, сертифікатів та ін.

Надані позивачем копії відповідних ВМД є документальним підтвердженням обсягів фактично експортованого товару на підставі відповідних зовнішньоекономічних контрактів.

Посилання відповідача на обставини, встановлені в актах перевірки контрагента позивача, в тому числі по ланцюгу постачання, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 820/9842/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.