Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Логвиненко А.О.

Донець О.Є.

за участю секретаря судового засідання: Головко О.В.

за участю

прокурора - Бараненко І.І.;

представника державного підприємства Лікувально-профілактичний комплекс "Феофанія" НАН України, Національної академії наук України - Подлящук О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокуратури міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі

за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (надалі також - бюро технічної інвентаризації),

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, державного підприємства Лікувально-профілактичний комплекс "Феофанія" НАН України, Національної академії наук України

про скасування рішення

У червні 2013 року прокурор звернувся з позовом про скасування рішення відповідача від 22.06.2010 року про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.

В обґрунтування позову вказав на неправомірність цього рішення, оскільки реєстрація права власності була проведена на підставі рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 17.12.99 року та додаткового рішення цього суду від 27.12.1999 року у справі № 2-2288/99, тоді як така справа за твердженням прокурора судом не розглядалась, а відповідні рішення не приймались.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено. Суди дійшли висновку, що реєстрація права власності відбулась у відповідності до вимог закону, тоді як підстави для відмови у реєстрації були відсутні.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Вважає висновки судів помилковими, зробленими без належної правової оцінки доводів прокурора про підробку судового рішення, що було підставою для здійснення державної реєстрації.

Судова колегія вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17.12.99 року та додаткового рішення цього суду від 27.12.99 року, якими за ОСОБА_3 було визнано право власності на нерухоме майно загальною площею 5 981,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, 22.06.2010 року державним реєстратором бюро технічної інвентаризації було проведено державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно за третьою особою.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють їх на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

Відповідно до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно затв. наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5 (z0157-02) (надалі - Тимчасове положення) для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ за змістом пункту 3.1. Тимчасового положення приймає рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в ній.

Підстави для відмови у державній реєстрації прав визначені частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктом 3.3. Тимчасового положення і є вичерпними.

При цьому відповідно до пункту 3.6 Тимчасового положення реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають реєстрації.

Документи технічної інвентаризації об'єкту в матеріалах справи відсутні, а отже судами не досліджені, що не дає змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, у тому числі з урахуванням часу прийняття судового рішення та вчинення реєстраційної дії. При цьому відсутність проведення інвентаризаційних робіт є окремою підставою для відмови у реєстрації прав на нерухоме майно відповідно до пункту 3.3. Положення.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Отже судами не у повній мірі здійснено перевірку відповідності дій державного реєстратора вимогам закону.

Вказавши на те, що правовстанолювальним документом для здійснення державної реєстрації права власності є рішення суду про визнання такого права за особою, суди не врахували, що за змістом статті 124 Конституції України, п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", підставою для проведення такої реєстрації може бути лише судове рішення, що набрало законної сили. Водночас судами не з'ясовувалось вчинення держаним реєстратором дій щодо перевірки обставин набрання чинності судовим рішенням, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав. Такі обставини судами не встановлювались. Доводи прокурора про підробку судового рішення залишились не спростованими.

За викладеного посилання на вчинення державним реєстратором дій у відповідності до вимог закону є передчасним, а судові рішення прийняті за неповно встановлених обставин, зроблені ними висновки не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, досліджених в судовому засіданні та не підтверджуються матеріалами справи.

Оскільки за змістом статті 220 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення підлягають скасуванню відповідно до статті 227 КАС України, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу прокуратури міста Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянуте Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235- 244 КАС України.