Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року

у справі № 826/7093/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос",

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року у справі № 826/7093/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 31.01.2013 року № 0000862220.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Фактор Нафтогаз" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" за період жовтень 2012 року, відповідачем складено акт від 22.01.2013 року № 29/1-22-20-36134497, яким встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за жовтень 2012 року на суму 63 500, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2013 року № 0000862220, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 95 250, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення стало встановлення податковим органом розбіжності по задекларованих сумах податкового кредиту ТОВ "Фактор Нафтогаз" та податкових зобовязань ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" за жовтень 2012 року та неподання вказаним контрагентом позивача податкових декларацій, недекларування обєкту оподаткування та податкових зобовязань з податку на додану вартість за вказаний період.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 63 500, 00 грн. на підставі податкових накладних ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос".

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується виконання договірних зобовязань між позивачем та його контрагентом, зокрема, договорами, додатковими угодами до договорів, актами приймання-передачі, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними.

Реальність вказаних господарських операцій підтверджується також договорами на транспортування природного газу, актами приймання-передачі послуг транспортування, видатковими накладними, складеними за результатами використання ТОВ "Фактор Нафтогаз" у своїй господарській діяльності орендованих у ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій.

Судами встановлено, що підставою для нарахування податкових зобовязань слугувало те, що проведеним аналізом податкової звітності з податку на додану вартість відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податковим органом встановлено розбіжності по задекларованих сумах податкового кредиту ТОВ "Фактор Нафтогаз" та податкових зобовязань контрагента, а саме: сума податкового зобовязання постачальника не дорівнює сумі податкового кредиту покупця та розбіжність за жовтень 2012 року становить 63 500, 00 грн.

Як встановлено судами, сума податку на додану вартість у розмірі 63 500, 00 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос". На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, що вказує про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкові накладні від 31.10.2012 року не були відображені у податковій звітності ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос".

Судами встановлено, що ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" подавало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, в додатку № 5 до якої було зазначено, що податкові зобов'язання у розмірі 63 500, 00 грн. виникли по правовідносинах з платником ТОВ "Фактор Нафтогаз".

Однак, податковим органом не визнано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2012 року як податковий звіт.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року визнано протиправними дії Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби щодо невизнання як податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року та зобов'язано визнати зазначену декларацію ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" як податкову звітність і провести цю звітність по особовому рахунку платника податків.

Таким чином, податковий кредит ТОВ "Фактор Нафтогаз" у розмірі 63 500, 00 грн. був зменшений внаслідок вчинення дій Броварською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби, які в подальшому визнані неправомірними в судовому порядку.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 63 500, 00 грн. на підставі податкових накладних ТОВ "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" від 31.10.2012 року.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обовязок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року у справі № 826/7093/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.