Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року по справі № 522/16157/13-а(2а/522/1266/13)

за позовом Головного управління Державної міграційної служби України

до громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_6

про примусове видворення з України,

У червні 2013 року Головне управління Державної міграційної служби України звернулось до суду з позовом до громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_6 (ОСОБА_6) про примусове видворення з України.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2013 року позов задоволено, примусово видворено громадянку Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_6 (ОСОБА_6), ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2013 року залишити в силі.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 червня 2013 року співробітниками Хаджибеївського відділу міліції Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області виявлено, що за адресою: АДРЕСА_1, на території Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів", знаходиться цех з пошиття одягу, де утримуються 36 громадян Соціалістичної Республіки Вєтнам з метою їх трудової експлуатації. Вказані особи мешкають в складському приміщенні. У сусідніх складських приміщеннях розташовані їдальня, санвузли та цех з пошиття одягу. Серед затриманих осіб виявлено особу без документів, яка назвалася громадянкою Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_6 (відповідно до перекладу згідно договору про надання правової допомоги від 30 вересня 2013 року ОСОБА_6) та яка перебуває на території України без відповідних правових підстав.

Вказані обставини стали підставою звернення Головного управління Державної міграційної служби України до суду із позовом про примусове видворення за межі України ОСОБА_6 (ОСОБА_6).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт незаконного перебування іноземної громадянки на території України встановлено, відповідач ухиляється від виїзду з України, законних підстав її перебування на території України судом не встановлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався наступним.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Отже, примусове видворення іноземця чи особи без громадянства можливо за наявності двох обставин: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов'язковим є попереднє прийняття компетентним органом рішення про примусове повернення.

Оскільки рішення про повернення позивачем не ухвалювалось, то і підстав для ухвалення рішення про примусове видворення за межі України ОСОБА_6 (ОСОБА_6) у суду першої інстанції не було.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач разом з іншими громадянами Вєтнаму примусово утримувалася у нелегальному цеху з пошиття одягу з метою трудової експлуатації, про що 2 жовтня 2013 року нею подано до Прокуратури Одеської області заяву щодо залучення її як потерпілої до кримінального провадження № 12013170110001085 за фактом торгівлі людьми з метою примусової експлуатації праці громадян Вєтнаму за частиною 3 статті 149 Кримінального кодексу України.

Так, ставши жертвою торгівлі людьми, на неї розповсюджуються положення статті 10 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, ратифікованої Законом України № 2530-VI від 21 вересня 2010 року (2530-17) , відповідно до якої якщо у компетентних органів є достатні підстави вважати, що особа стала жертвою торгівлі людьми, кожна Сторона гарантує, що ця особа не буде вивезена з її території доти, доки компетентні органи не завершать процедуру визнання жертви правопорушення, передбаченої статтею 18 цієї Конвенції, а також гарантує надання такій особі допомоги, передбаченої пунктами 1 і 2 статті 12 Конвенції.

При цьому, відповідно до положень частини 6 статті 16 Закону України "Про протидію торгівлі людьми" надання допомоги особі, яка постраждала від торгівлі людьми, не залежить від звернення такої особи до правоохоронних органів та її участі у кримінальному процесі; наявності у такої особи документа, що посвідчує особу.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності позовних вимог Головного управління Державної міграційної служби України про примусове видворення з України відповідача.

Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, а тому у відповідності до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.