Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Чалого С.Я., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України (далі - ПФ України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

Зазначав, що до 1998 року проживав на території України та отримував пенсію за віком, проте у зв'язку з від'їздом на проживання до Ізраїлю виплата пенсії припинена.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) , просив визнати протиправною бездіяльність ПФ України в реалізації права на відновлення виплати пенсії за віком; зобов'язати ПФ України внести та затвердити зміни в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії", що забезпечують виконання та виплату пенсій пенсіонерам, які проживають за межами України; зобов'язати ПФ України визначити уповноважене територіальне управління ПФ України (бажано за місцем його проживання перед виїздом з України) та дати йому вказівку на поновлення виплати його пенсії за віком з 7 жовтня 2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що позивач отримував пенсію за віком, виплата якої припинена у зв'язку з його від'їздом на проживання до Ізраїлю у березні 1998 року.

16 липня 2014 року позивач направив звернення до ПФ України про поновлення виплати пенсії та визначення територіального органу Пенсійного фонду щодо розгляду заяви про поновлення пенсії.

Листом від 5 серпня 2014 року ПФ України повідомив ОСОБА_4 про результати розгляду його заяви в порядку статті 7 Закону України "Про звернення громадян" зазначивши, що його звернення направлено за належністю для вирішення по суті.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова від 17 жовтня 2014 року № 128 відмовлено ОСОБА_4 у поновленні виплати пенсії.

Відмовляючи в задоволенні позову до ПФ України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що уповноваженим органом щодо прийняття рішення про поновлення виплати пенсії позивачу є територіальний орган Пенсійного фонду України, а тому йому потрібно оскаржувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова від 17 жовтня 2014 року № 128, пред'явивши позов до вказаного територіального управління ПФ України, а не до самого ПФ України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

З огляду на вказані вимоги чинного законодавства, суди дійшли правильного висновку, що уповноваженим органом щодо прийняття рішення про поновлення виплати пенсії є безпосередньо територіальний орган Пенсійного фонду України.

При цьому, встановивши, що рішенням Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі міста Харкова від 17 жовтня 2014 року № 128 ОСОБА_4 відмовлено у поновленні виплати пенсії, чим, фактично, порушено його законні права та інтереси, суди формально підійшли до вирішення питання їх повного захисту.

За приписами частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до частини першої статті 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Частиною третьою статті 52 КАС України встановлено, що якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

На вказані обставини, суд першої інстанції не звернув уваги та не притягнув до участі у справі відповідне управління Пенсійного фонду, як відповідача, відмовивши в задоволенні позовних вимог лише з тих підстав, що позов пред'явлено не до належного відповідача.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України Рішенням від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Отже, із 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) .

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV (1058-15) затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (z1566-05) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (z1566-05) ) (далі - Порядок).

Отже, після прийняття Конституційним Судом України рішення, перешкод для приведення вказаного Порядку у відповідність із Законом № 1058-IV (1058-15) з урахуванням даного рішення у ПФ України не було.

Окрім того, однією із вимог позивача було внесення змін до Порядку, які б відповідали Закону № 1058-IV (1058-15) , Конституції України (254к/96-ВР) та Рішенню Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) , однак суди не дали належної правової оцінки вказаним вимогам, зазначивши, що ПФ України не має підстав і повноважень приймати нормативно-правові акти всупереч положенням Закону.

Вказане свідчить про формальний підхід до вирішення вказаної позовної вимог без урахування прийнятого Конституційним Судом України рішення.

Оскільки зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору, то прийняті судами рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.

Частинами другою та третьою статті 159 КАС встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.