к/9991/1432/11-с Про визнання незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України та зобов'язання перерахувати та виплатити судді щомісячну надбавку за вислугу років - 20.11.2014 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства фінансів України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду Луганської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,

В серпні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та Апеляційного суду Луганської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 р., позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Міністерства фінансів України звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просило рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 2002 року працював на посаді судді Жовтневого районного суду м.Луганська, а з 25.10.2005 р. працює на посаді судді судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області й рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Луганського апеляційного округу позивачу присвоєно другий кваліфікаційний клас судді.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" № 2862-XII від 15.12.1992 р. заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок; розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу; посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24.03.1995 р. умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

30.06.2005 р. та 03.09.2005 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 (514-2005-п) "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом 2 пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 р. становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 "Про оплату праці суддів" (865-2005-п) , якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) повинна була набрати чинності з 01.01.2006 р.

Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінет Міністрів України 21.12.2005 р. прийняв постанову № 1243 (1243-2005-п) "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) ), у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн. та передбачено, що в подальшому при підвищені мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою від 31.12.2005 р. № 1310 (1310-2005-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) " внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) та, зокрема, доповнено останню пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) , встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01.09.2005 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Постановою Печерського районного суду м.Києва від 19.03.2007 р. визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 р. постанову Печерського районного суду м.Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.05.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 р., визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21.12.2005 р. № 1243 (1243-2005-п) в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) " від 31.12.2005 р. № 1310 (1310-2005-п) та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) .

Проте, Вищий адміністративний суд України, переглядаючи вказані рішення, у постанові від 13.04.2011 р. № К-37929/09 скасував останні та відмовив в задоволенні позову, зазначивши, що оскільки встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 (865-2005-п) відбулося до моменту набрання нею чинності, адже вказана постанова в редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 (1310-2005-п) введена в дію не була, то відповідно відсутні й підстави для висновку про те, що оскаржувані постанови звужують існуючі гарантії незалежності суддів, суперечать Закону України "Про статус суддів" (2862-12) та прийняті не в межах повноважень Кабінету Міністрів України.

Також цією постановою не скасовувались і не змінювались, а навпаки встановлювались надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначався порядок преміювання тощо.

Такі висновки узгоджуються й з позицією колегії суддів у даній справі.

До того ж, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.05.2008 р. та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 р. постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 (1243-2005-п) визнавалася незаконною лише в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, але не в частині заборони здійснення його перерахунку при підвищенні мінімальної заробітної плати.

Що ж до позовних вимог про встановлення, зобов'язання перерахувати та виплатити ОСОБА_4 щомісячну надбавку за вислугу років, то судова колегія Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів" суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 107-VI від 28.12.2007 р. (107-17) були внесені відповідні зміни до Закону України "Про статус суддів" (2862-12) й, зокрема, в абзаці другому частини четвертої слова "загальної суми щомісячного заробітку" замінено словами "посадового окладу".

Рішенням від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (v010p710-08) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень вищевказаного Закону № 107-VI від 28.12.2007 р. (107-17) , в тому числі й пункту 61 розділу II Закону щодо внесення зазначених вище змін.

Водночас пунктом 2-2 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. (865-2005-п) встановлено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 %, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 %.

Таким чином, Закон України "Про статус суддів" (2862-12) та постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. (865-2005-п) по-різному врегульовують питання виплати суддям надбавки за вислугу років, а тому, виходячи із визначених в частині 4 статті 9 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, в частині визначення бази обчислення надбавки за вислугу років слід застосовувати положення Закону України "Про статус суддів" (2862-12) , який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. (865-2005-п)

Аналогічна позиція висловлена і в постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 р. у справі № 21-91а14.

Як встановлено судами, наказом Апеляційного суду Луганської області № 213 від 25.10.2005 р. позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 15% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, як такому, стаж роботи якого становить 08 років 03 місяці 23 днів, а згідно з наказом № 153 від 02.07.2007 р. - позивачу з 02.07.2007 р. встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, як такому, стаж роботи якого становить 10 років.

При цьому, Апеляційним судом Луганської області не було зараховано позивачеві до стажу роботи, який дає право на отримання надбавки за вислугу років, час його роботи в аспірантурі у період навчання в Східноукраїнському державному університеті (м.Луганськ) у період з 1994 р. по 1997 р.

Згідно із ч.6 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

За змістом п.3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 р. № 283 (283-94-п) , до стажу державної служби включається, зокрема, стаж наукової роботи, набутий в державних установах, організаціях, закладах на посадах, визначених переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 257 (257-2004-п) , незалежно від наявності перерв у роботі.

Відповідно ж до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 р. № 257 "Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України " (257-2004-п) Про наукову і науково-технічну діяльність"" до наукового стажу, який дає право на призначення пенсій та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до ст. 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", зараховується час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників на посадах, зазначених у ст. 118 Кодексу законів про працю України, якщо цій роботі безпосередньо передувала і після неї слідувала робота на посадах, передбачених переліком, та час роботи осіб, які мають науковий ступінь, на посадах за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей галузі науки, з якої присуджено науковий ступінь, з дня зайняття посади за цією спеціальністю, час роботи на посадах керівника (начальника, завідуючого тощо), старшого викладача, викладача Вищих курсів іноземних мов Міністерства закордонних справ України в період з 01.01.1990 р. по 01.01.2004 р., на посаді начальника (керівника) бригади в наукових підрозділах наукових установ у період до 01.01.1980 р.; час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників на посадах, передбачених переліком, у наукових установах, організаціях, вищих навчальних закладах III - IV рівнів акредитації недержавної форми власності, які пройшли державну атестацію згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством промислової політики; час навчання в аспірантурі або ад'юнктурі за денною (очною) формою навчання випускників аспірантури, ад'юнктури, час перебування в докторантурі випускників докторантури.

Однак, приходячи до висновку про те, що відповідач - Апеляційний суд Луганської області при обчислені стажу роботи позивача, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років, зобов'язаний був включити до стажу державної служби час його роботи в аспірантурі у період навчання в Східноукраїнському державному університеті (м.Луганськ), суди попередніх інстанцій не врахували тієї обставини, що в позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що в період з 1994 р. по 1997 р. він працював асистентом кафедри правознавства Східноукраїнського державного університету (м.Луганськ), одночасно навчаючись на стаціонарі аспірантури цього університету, проте, наявна в матеріалах справи трудова книжка позивача підтверджує лише факт його навчання в аспірантурі у вказаний період; доказів же роботи ОСОБА_4 асистентом кафедри правознавства Східноукраїнського державного університету (м.Луганськ) матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.