Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й.,

за участю секретаря судового засідання Іванової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року по справі № 813/8725/13а

за позовом ОСОБА_4

до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України

(далі - Митниця)

про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Митниці про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Митниці від 7 листопада 2013 року № 682-о "Про звільнення ОСОБА_4".

Поновлено ОСОБА_4 на посаді провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил у Митниці з 7 листопада 2013 року.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 6129,21 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил у Митниці з 7 листопада 2013 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким поновлено ОСОБА_4 з 7 листопада 2013 року на посаді головного державного інспектора оперативно-аналітичного відділу управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Митниці.

В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 25 липня 1990 року згідно записів у трудовій книжці перебував на державній службі в митних органах. Присягу державного службовця прийняв 20 липня 1995 року.

На виконання наказів Міністерства доходів і зборів України від 26 квітня 2013 року № 80 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів" та штатного розпису Митниці, затвердженого 7 травня 2013 року та введеного в дію наказом Львівської Митниці від 8 травня 2013 року № 1 "Про введення в дію тимчасової організаційної структури та тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів на 2013 рік" позивача 7 червня 2013 року було попереджено про наступне можливе вивільнення.

Наказом Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України від 7 листопада 2013 року № 682-о "Про звільнення ОСОБА_4" позивача звільнено з посади провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушення митних правил Львівської митниці відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про скасування спірного наказу та поновлення на посаді, суди виходили з того, що позивача було звільнено з роботи з порушенням статей 40, 49-2 КЗпП України, оскільки питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі відповідачем не розглядалось та при наявності вакантних посад вони йому не пропонувались.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 6 листопада 1992 року (v0009700-92) передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що про можливе вивільнення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності працівників Львівської митниці, позивач повідомлений 13 червня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи на день звільнення ОСОБА_4, станом на 7 листопада 2013 року у Львівській митниці Міндоходів існувало 38 вакантних посад.

Відповідачем суду не надано доказів того, що позивачу пропонувалися вакантні посади у Львівській митниці Міндоходів та письмових доказів про відмову позивача під особистий підпис від запропонованих посад.

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченості штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що посилання скаржника на те, що зменшилась кількість відповідних посад внаслідок реорганізації, не заслуговує на увагу, враховуючи відсутність доказів виконання зазначених приписів Закону.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що за час проходження служби в митних органах позивач неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, за результатами роботи неодноразово був позбавлений премій та надбавок, а тому не мав переважного права на залишення на роботі, є безпідставним.

Судами встановлено, що позивач тривалий час працює в митних органах, підвищував свою кваліфікацію, отримував нагороди.

Посилання скаржника про протилежне не доведено суду у встановленому порядку належними доказами. Зокрема, не надано жодного підтвердження того, що особи, які були переведені на рівнозначні посади мають вищу продуктивність праці чи кваліфікацію. Притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності обґрунтовано не було прийнято судом до уваги. Згідно зі статтею 151 КЗпП України, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, а на день звільнення ОСОБА_4 таких не мав.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідачем не доведено правомірність прийняття спірного наказу, то суди дійшли обгрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо зміни постанови суду першої інстанції та поновлення ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора оперативно-аналітичного відділу Управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач до звільнення займав посаду провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, а отже і має бути поновлений на цій посаді.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що поновлення ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора оперативно-аналітичного відділу управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Митниці є підвищенням по службі для державного службовця.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 було звільнено з посади провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці без наявності для цього законних підстав, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач повинен бути поновлений на роботі на раніше займаній посаді.

За наведених обставин постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства і підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.