615/427/12 Про визнання протиправними дій державної виконавчої служби щодо повернення виконавчих листів, визнання постанови незаконною та її скасування, та зобов'язання відновити виконавче провадження та виконати постанову суду - 22.08.2012 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Головного управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області на постанову Народицького районного суду Житомирської області від "29" травня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділу примусового виконання рішень Головного управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області про визнання дій протиправними, визнання постанови незаконною та її скасування, поновлення в черзі, зобов"язання відновити виконавче провадження та виконати постанову суду,

У квітні 2012 року стягувач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області по поверненню виконавчих листів та, відповідні постанови від 05.04.2012 року,- протиправними, поновити її в черзі для отримання виплат за судовими рішеннями, зобов'язати відповідача відновити виконавчі провадження та виконати постанови Народицького районного суду Житомирської області від 28.09.2009 року у справі №2а-2632/09, від 17.12.2009 року у справі №2а-3430/09, мотивуючи тим, що відповідачем не вчинено всіх виконавчих дій щодо виконання постанов суду.

Постановою Народицького районного суду від 29 травня 2012 року позов задоволено частково.Визнано дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області протиправними.

Постанови державного виконавця від 05.04.2012 року про повернення виконавчих документів стягувачу ОСОБА_4 по виконавчих листах №2а-2632/09, №2а-3439/09 визнано незаконними та скасовано.

Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області поновити виконавче провадження №15831022 по виконанню постанови Народицького районного суду від 28.09.2009 року по справі №2а-2632/09,та виконавче провадження №16877874 по виконанню постанови Народицького районного суду від 17.12.2009 року по справі №2а-3430/09 .В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

В апеляційній скарзі Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області порушує питання про скасування постанови з прийняттям нової про відмову у позові з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначається в апеляційній скарзі, суд не дав належної правової оцінки обставинам виконання судових рішень і безпідставно вказав на те, що державним виконавцем не всі дії виконані, суд помилився, з"ясовуючи порядок виконання, який для рішень майнового та зобов"язального характеру є різним, а також не прийняв до уваги роз"яснення Вищого адміністративного суду України, що містяться у Постанові Пленуму ВАСУ №5 від 21.05.2012 року (v0005760-12) щодо права державних виконавців на повернення виконавчих документів щодо виконання рішень адміністративних судів.

Заслухавши доповідь судді - доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що постанови про повернення виконавчих листів з підстав відсутності коштів у боржника на виплати, стягнуті за рішеннями суду, є неправомірними.

З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області від 19.10.2009 року було відкрито виконавче провадження №15831022 з примусового виконання постанови Народицького районного суду на підставі виданого судом 09.10.2009 року виконавчого листа №2а-2632/09, яким стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира на користь ОСОБА_4 12825,26 грн. заборгованості по доплаті до заробітної плати, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період роботи з 01.12.2008 року по 30.06.2009 року.

26.01.2010 року було відкрито виконавче провадження №16877874 з примусового виконання постанови Народицького районного суду на підставі виданого судом 29.12.2009 року виконавчого листа №2а-3430/09, яким стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_4 7912,2 грн. заборгованості по доплаті до заробітної плати, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період роботи з 01.08.2009 року по 30.11.2009 року.

Цими ж постановами боржнику був наданий 7-денний строк для добровільного виконання постанови, проте в зазначений строк добровільно рішення суду виконані не були.

З метою виконання судових рішень державним виконавцем було здійснено виконавчі дії :

-18.01.2012 року до Головного управління ДКС України в Житомирській області направлено запит щодо надання інформації про рахунки, з яких можливо провести списання коштів на виконання рішень судів, зокрема, за ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 30.01.2012 року запит виконано;

-26.01.2010 року, 09.02.2011 року, 08.02.2012 року виносились постанови про арешт коштів на рахунках боржника, призначених для виплати заборгованості згідно ст.ст.37, 39, 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», й направлялись на виконання до УДКС України в м.Житомирі;

-20.02.2012 року державним виконавцем направлено вимогу до УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира про надання інформації щодо фінансування виплат по рішенням судів 2012 році та надання переліку майна, що не використовується для провадження основної діяльності. Згідно отриманої на Вимогу інформації виплата коштів відповідно до рішень судів Державним бюджетом України на 2012 рік не передбачена, а майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржника відсутнє;

-24.02.2012 року державним виконавцем до УДКС України в м.Житомирі направлено платіжні вимоги №140 та №220 від 24.02.2012 року для стягнення коштів з рахунків боржника, на які накладено арешт по виконавчому листу про стягнення відповідно 12825,26 грн. та 7912,20 грн. Вказані вимоги 23.03.2012 року повернуті без виконання у зв'язку з відсутністю відкритих асигнувань за відповідним кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету.

-30.03.2012 року, 05.04.2012 року державним виконавцем складено акт про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними

05.04.2012 року державним виконавцем винесено постанови про повернення виконавчих документів ОСОБА_4 на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", тобто, у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, вважає, що державним виконавцем не було вжито вичерпних заходів щодо виконання судових рішень, тому його постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві з підстав неможливості стягнення з боржника грошових коштів не відповідають положенням Закону України «Про виконавче провадження» (606-14) .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено відповідними положеннями Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , згідно зі статтями 1 та 2 якого виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) .

Стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В силу пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Пленум Вищого адміністративного суду України в п.17 постанови №5 від 21 травня 2012 року (v0005760-12) "Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" роз"яснив :

" Державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження»). Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Тому судам слід ураховувати, що з огляду на зазначені законодавчі приписи виконавці мають право повертати виконавчі документи щодо виконання рішень адміністративних судів про стягнення з пенсійних органів та суб'єктів владних повноважень відповідних виплат пенсії, соціальної допомоги тощо у разі здійснення державним виконавцем усіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення».

Таким чином, Пленум ВАСУ звертає увагу на можливість повернення виконавчих документів стягувачу, проте, лише за умови здійснення державним виконавцем УСІХ можливих дій, спрямованих на виконання рішення.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про передчасність висновку державного виконавця про наявність підстав для повернення виконавчих документів ОСОБА_4

Так, з матеріалів справи немає можливості встановити, чи були у державного виконавця підстави вимагати забезпечення виконання рішення про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відсутні відомості, чи порушувалося в Державному казначействі України питання щодо зобов"язання перерахувати кошти із резервного фонду для здійснення відповідних виплат ОСОБА_4тощо.

Крім того, як встановив суд, державний виконавець не скористався наданим йому правом звернення до суду з поданням про відстрочення виконання судового рішення, з огляду на наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу відповідача на те, що ст. 263 КАС України, яка кореспондується із ст. 36 Закону "Про виконавче провадження", і якою врегульовано порядок відстрочення виконання судових рішень у адміністративних справах, саме передбачена законодавцем при виникненні певних обставин у виконавчому провадженні, з метою створення оптимальних умов для належного та якісного виконання судового рішення. Неприпустимим, на думку суду, у розумінні даної норми, є тлумачення можливості внесення подання державним виконавцем, як право (бажання чи небажання), оскільки у даному випадку державний виконавець повинен внести таке подання, за наявності певних обставин і у випадку, коли сторони виконавчого провадження таким правом не скористались.

Відповідно до підпунктів 1,3 частини 3 статті 2 КАС України, згідно якої у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

При розгляді справи встановлено, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, а також необґрунтовано, ним не доведено правомірності винесення постанов про повернення виконавчих документів стягувачеві на підставі статей 47, 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно із п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 13.07.2006 року по справі "Васильєв проти України" виконання рішення щодо боржника залишається обов"язком держави.

Отже, держава повинна виконувати взяті на себе зобов"язання та не може посилатися на власне порушення зобов"язань для запобігання відповідальності.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено про те, що ст. 19 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року, передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їх зобов"язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.

Статтею 46 зазначеної Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов"язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Отже, відсутність коштів для виплати, стягнутої за рішенням суду, допомоги не може бути підставою для повернення виконавчого листа стягувачеві, оскільки судові рішення є обов"язковими до виконання на всій території України, а відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України не довів правомірності прийнятого ним рішення.

На підставі викладеного,апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про помилкове застосування судом приписів ст. 75 Закону "Про виконавче провадження", оскільки судові рішення, на підставі яких відкриті виконавчі провадження, не мають зобов"язального характеру. Проте, оскільки позовні вимоги вирішені судом у відповідності до вимог чинного законодавства, правильно, з відповідним посиланням на норми права, що регулюють відповідні правовідносини, зазначена помилка на правильність постановленого рішення не впливає.

Заслуговує на увагу вказівка у апеляційній скарзі на описку, що міститься у судовому рішенні в частині відновлення виконавчого провадження, відповідно до приписів ст. 51 Закону "Про виконавче провадження". Однак, дана описка не є підставою для зміни чи скасування рішення і може бути виправлена судом першої інстанції в порядку, визначеному ст. 169 КАС України.

Посилання у апеляційній скарзі на право стягувача повторно подати виконавчі документи відповідно до частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону, не може бути правовим обґрунтуванням повернення виконавчих документів, по суті, відмови у виконанні судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та частини 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Головного управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Народицького районного суду Житомирської області від "29" травня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.