2а-12169/10/2670 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким Державною податковою інспекцією донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 18.11.2014 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Про Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-12169/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Про Україна"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Товариство звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.08.2010 № 0003033530/0, яким Державною податковою інспекцією позивачу донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 90 753,00 грн. та фінансових санкцій - 45 377,00 грн. за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство до Вищого адміністративного суду України подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, позивач зазначив, що на момент проведення господарських операцій, за результатами яких було сформовано податковий кредит, контрагент ТОВ "Агротехмет Інвест" був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, був платником ПДВ, а засновником та директором був ОСОБА_4 Також позивач зазначив, що господарські операції проведені з контрагентом фактично відбулись, а порушення правил здійснення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для позбавлення Товариства права на податковий кредит.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, вбачається, що передумовою донарахування позивачеві ПДВ у цій справі було формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій із придбання товару на підставі первинних документів, в тому числі податкових накладних, підписаних від імені ТОВ "Агротехмет Інвест" неналежними особами, оскільки директор зазначеної юридичної особи (ОСОБА_4.) заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності останньої, здійснювати господарську діяльність не мав на меті, а його реєстрацію (перереєстрація) здійснив за винагороду. На підтвердження обставин щодо фальшивості первинних документів державний податковий орган також послався на висновок від 30.03.2010 судово - почеркознавчої експертизи, який було отримано під час досудового слідства у кримінальній справі, у якому вказується на те, що підпис від імені керівника ТОВ "Агротехмет Інвест" виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою. Вказані обставини зафіксовано у акті від 03.08.2010 № 53/35-30/32955722 про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з питання правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при взаєморозрахунках з ТОВ "Агротехмет Інвест" за період з 01.06.2008 по 30.11.2008, на підставі якого державним податковим органом ухвалено оспорюване позивачем податкове повідомлення - рішення.

У цій справі, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, дійшли висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту у відповідних звітних (податкових) періодах на підставі податкових накладних, що не мають юридичної сили, оскільки підписані сторонніми особами.

Однак з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може з огляду на наступне.

Так, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 цього Закону (168/97-ВР) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом п. 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Тобто, підставою для відповідальності платника податку є відсутність підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів, який має спеціальну податкову правосуб'єктність.

Також, крім належно оформлених податкових накладних, визначальним фактором для формування платником податків податкового кредиту є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника та підтвердженість відповідними первинними документами.

Судами попередніх інстанцій не було досліджено та належним чином встановлені фактичні обставини справи, а семе, що господарські операції, які і є підставою для формування позивачем податкового кредиту, фактично відбулись, чи мав контрагент позивача на момент господарських взаємовідносин з позивачем господарську та податкову правосуб'єктність.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій чи первинних документів за такими операціями, а сутність, зокрема первинних документів, превілює над формою та зумовлює лояльне ставлення до окремих недоліків в їх оформленні. Тобто, недоліки в заповненні податкової накладної контрагентом позивача при ідентифікації покупця, не робить таку накладну недійсною та не свідчить про її неналежність та недопустимість як доказу.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, як і рішення суду першої інстанції, вказаним вимогам не відповідає.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і які правові норми належить застосувати до вказаних правовідносин.