Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Островича С.Е., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 у справі № 2а-5802/10/2070

за позовом Підприємства матеріально-технічного постачання "Аграрник" товариство з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень рішень, -

У травні 2010 року Підприємством до суду заявлений позов, про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 03.11.2009 № 0001001540/0, від 19.01.2010 № 0001001540/1, від 15.02.2010 № 0001001540/2 та від 24.04.2010 № 0001001540/3, якими позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 231 577,70 грн. (у т.ч. 154 385,13 грн. за основним платежем та 77 192,57 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаних Законів.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що висновки Державної податкової інспекції про нікчемність договорів, укладених позивачем з контрагентом ТОВ "Тамал", які були підставою для прийняття оскаржуваних рішень, спростовано рішенням суду, що набрало законної сили.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому відповідач у касаційній скарзі зазначає, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання товару у контрагента ТОВ "Тамал", оскільки укладені договори купівлі - продажу між ними є нікчемними, а також зазначає, що за результатами проведеної у ТОВ "Тамал" документальної невиїзної (камеральної) перевірки, останньому було зменшено суму податкових зобов'язань та суму податкового кредиту, у т.ч. і по господарських операціях з позивачем, що також свідчить про безпідставність формування Підприємством податкового кредиту.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Тамал" за період з 01.03.2008 по 30.04.2008 та з 01.07.2008 по 30.09.2008, за підсумками якої складено акт від 26.10.2009 № 2767/15-409/31439852.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 198/97-ВР (198/97-ВР) ), в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 154 385,13 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що позивачем було укладено договори з контрагентом ТОВ "Тамал", які, згідно результатів документальної невиїзної (камеральної) перевірки ТОВ "Тамал", що оформлені актом від 23.07.2009 № 141/15-322/34303183, є нікчемними, оскільки, в момент вчинення правочинів, контрагентом не було дотримано вимог ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного Кодексу України, також договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та у ТОВ "Тамал" відсутні об'єкти оподаткування та необхідні умови для ведення фактичної господарської діяльності (основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби). Також податковий орган зазначив, що за результатами проведеної перевірки контрагенту позивача було зменшено суму податкових зобов'язань та суму податкового кредиту, у т.ч. і по господарських операціях з позивачем, що також свідчить, що укладені угоди фактично не спричинили реального настання правових наслідків, а відповідно є нікчемними.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, вказаних висновків та за наслідками неодноразового адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки Кременчуцької ОДПІ про нікчемність договорів ТОВ "Тамал", укладених із його контрагентами (в т.ч. ТОВ "Аграрник"), спростовано судовим рішенням у справі № 2а-47642/09/1670, яким позов ТОВ "Тамал" задоволено частково, визнано протиправними дії Кременчуцької ОДПІ щодо зменшення податкових зобов'язань та податкового кредиту позивачу на підставі акту про результати документальної перевірки від 23.07.2009 № 141/15-322/34303183.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Згідно зі ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

На час розгляду цієї справи постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2010 у справі № 2а-47642/09/1670 за наслідками перегляду в апеляційному порядку (ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2010) набрала законної сили.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що порушення правил здійснення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентами позивача не є передумовою для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування, а чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від дотримання правил здійснення господарської діяльності чи податкового обліку (стану) інших осіб. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків.

Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржених податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції як таких, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у цій справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 у справі № 2а-5802/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.