Вищий адміністративний суд України в складі колегії:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до Національного банку України про визнання незаконною та скасування постанови, що переглядається за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року,

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - позивач) звернувся з позовом до Національного Банку України (далі - відповідач), в якому просив визнати постанову Національного Банку України про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства від 23 лютого 2012 року № 5 незаконною та скасувати її, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 6 березня 2012 року ним було отримано вищезазначену постанову, якою притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу у сумі 115115348 грн. 34 коп. за порушення вимог валютного законодавства.

На думку позивача, відповідач не мав достатніх підстав для застосовування штрафних санкцій, а тому вважає винесену постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржувані рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Консенсус" (далі - ТОВ "Консенсус") було укладено договір про надання кредиту в іноземній валюті.

Згідно кредитного договору від 26 березня 2008 року № 11321928000 у клієнта

банку виник обов'язок щодо погашення основної суми кредиту та сплати плати за користування кредитом (у вигляді процентів, комісій і т.п.).

Відповідно, у ТОВ "Консенсус" виникла потреба у купівлі і переказуванні іноземної валюти на користь позивача.

Позивач у правовідносинах з ТОВ "Консенсус" одночасно є обслуговуючим банком та одержувачем коштів за валютною операцією (бенефіціар).

Купівля і переказ іноземної валюти за дорученням клієнта з метою погашення кредиту регулюється, зокрема Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року № 281 (z0950-05) , Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216 (z0910-08) .

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Консенсус" з метою виконання умов кредитного договору 12 липня 2011 року подало до обслуговуючого банку - ПАТ "УкрСиббанк" заяву про купівлю іноземної валюти № 23, яка була оформлена належним чином відповідно до вимог розділу IV Положення № 281 (z0950-05) . У графі цієї заяви "Підстава для купівлі іноземної валюти" вказано кредитний договір від 26 березня 2008 року № 1132198000 без зазначення, що іноземна валюта купується для погашення основної суми кредиту чи сплати плати за користування кредитом. Отже, із заяви неможливо зробити висновок, що іноземна валюта купувалась для погашення основної суми чи сплати плати за користування кредитом.

Як зазначає позивач, заява містила доручення ТОВ "Консенсус" на продаж іноземної валюти.

Пункт 3 глави 1 розділу IV Положення № 281 (z0950-05) передбачає, що клієнт у заяві має зазначити про те, що він доручає продати іноземну валюту у разі, якщо куплена іноземна валюта не буде перерахована ним за призначенням у визначений законодавством України строк у встановленому порядку (на виконання вимог пункту 3 розділ III Положення № 281 (z0950-05) ).

Позивач мав би продати іноземну валюту у разі, якщо куплена іноземна валюта не була б перерахована за призначенням: у даному випадку на погашення боргу за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 1132198000.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з приєднаного до матеріалів справи платіжного доручення ТОВ "Консенсус" від 12 липня 2011 року № 18 (графа "Призначення платежу" заповнена як погашення кредиту згідно кредитного договору від 26 березня 2008 року № 1132198000), іноземну валюту було перераховано за призначенням у визначений законодавством України строк у встановленому порядку.

Отже, в обслуговуючого банку не було підстав для продажу іноземної валюти, оскільки куплена іноземна валюта не могла бути перерахована ТОВ "Консенсус" за призначенням у визначений законодавством України строк у встановленому порядку, оскільки іноземна валюта була перерахована на відповідний рахунок бенефіціара.

Твердження позивача про те, що Національний банк незаконно прийняв рішення, оскільки клієнт надав банку право доручення на продаж іноземної валюти і не використав її за призначенням є таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, підстави для продажу іноземної валюти у даному випадку були відсутні.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, клієнтом - ТОВ "Консенсус" і обслуговуючим банком - ПАТ "УкрСиббанк" було дотримано вимог

законодавства щодо купівлі і переказу іноземної валюти з метою погашення заборгованості за кредитним договором. Кошти в повному обсязі зараховувались на рахунок бенефіціара, тобто перекази було завершено згідно з п.30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

В подальшому, позивач, як бенефіціар, тобто одержувач коштів, повернув кошти

платникові - ТОВ "Консенсус": 26 липня 2011 року повернув кошти у сумі 10 000,00 євро на поточний рахунок платника - ТОВ "Консенсус" з призначенням платежу "повернення надлишку коштів"

Позивач як обслуговуючий банк зарахував повернену іноземну валюту на поточний рахунок клієнта в іноземній валюті, самостійно без доручення ТОВ "Консенсус" продав з цього рахунку іноземну валюту та зарахував гривні на поточний рахунок клієнта в національній валюті.

Відповідно до пункту 17 розділу І Положення № 281 (z0950-05) суб'єкти ринку зобов'язані здійснювати продаж іноземної валюти, що належить клієнту, за його дорученням, крім тих надходжень в іноземній валюті на користь клієнта, що згідно з нормативно-правовими актами Національного банку підлягають продажу в повній сумі протягом строку, установленого в пункті 13 розділу III Положення № 281 (z0950-05) .

Розділ III Положення № 281 (z0950-05) передбачає випадки, коли обслуговуючий банк продає з розподільчого рахунку іноземну валюту без доручення клієнта.

У даному випадку підстави, передбачені розділом III Положення № 281 (z0950-05) для продажу іноземної валюти клієнта як з поточного рахунку клієнта, так і розподільчого рахунку, були відсутні.

Продаж обслуговуючим банком поверненої бенефіціаром іноземної валюти з поточного рахунку ТОВ "Консенсус" без його доручення є порушенням вимог Положення № 281 (z0950-05) .

Щодо посилання позивача на те, що ТОВ "Консенсус" порушило умови кредитного договору, які стосуються порядку і черговості внесення платежів, суд звертає увагу, що такі спірні питання вирішується сторонами договору відповідно до цивільного, господарського законодавства України і не надає право обслуговуючому банку самостійно втручатись в кредитні правовідносини.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) , законно встановив факт порушення банком вимог валютного законодавства, а тому постанова національного банку України про притягнення позивача до відповідальності від 23 лютого 2012 року № 5 є законною та скасуванню не підлягає.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є правильними, а доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оригіналом згідно

Помічник судді В.Г.Голубєв