Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Тернівської міської Ради Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року,-

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Тернівської міської Ради Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2009-2010 роки у розмірі, встановленому статтею 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі Закон № 2811-ХІІ (2811-12) ), з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову зазначала, що розмір призначеної і виплачуваної їй спірної допомоги не відповідає статті 15 Закону № 2811-ХІІ, а у задоволенні заяви про перерахунок такої відповідач відмовив.

Вважаючи це порушенням своїх прав, ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року, позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалені ними рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що позивачу, у період з 1 січня 2009 року по 19 березня 2010 року виплачувалась допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

8 листопада 2010 року позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок та виплату вищезазначеної допомоги, однак листом від 22 листопада 2010 року у її задоволенні відмолено.

Залишаючи без розгляду позовну заяву суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що позивач пропустила строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а доводів та обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску у своїй заяві не зазначила.

Так, у відповідності до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції статті, яка діяла на момент звернення до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як правильно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, виплата спірної допомоги здійснювалась позивачу починаючи з 1 січня 2009 року по 19 березня 2010 року.

Отже, з урахуванням приписів частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім днем звернення до суду було 20 вересня 2010 року, однак з позовом ОСОБА_4 звернулась лише 2 грудня 2010 року, тобто з пропуском встановленого строку.

При цьому, в обґрунтування поважності причин пропуску звернення до адміністративного суду зазначала, що до спірних правовідносин, приписи частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України не застосовуються, а про порушення своїх прав дізналась 24 листопада 2010 року після одержання листа відповідача від 22 листопада 2010 року.

Однак, виходячи з приписів статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, інших строків позовної давності щодо такого спору, чинним законодавством України не встановлено, а тому, вирішуючи питання прийняття цієї позовної заяви, суд першої інстанції правильно керувався положеннями частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що виплата спірної допомоги носила щомісячний характер, була триваючою, а тому про порушення своїх прав позивач повинна була дізнаватись щоразу, після одержання відповідної виплати.

За правилами частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції статті, чинної на момент подання позову) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи те, що з адміністративним позовом ОСОБА_4 звернулась з пропуском встановленого строку звернення до суду, а підстави для його поновлення відсутні, суди дійшли правильних висновків про необхідність застосування частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України та залишення позовної заяви без розгляду.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення судів ухвалені з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.