Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Швець В.В., провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.04.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2014 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради про визнання незаконними та скасування окремих положень Регламенту Луцької міської ради,

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Луцької міської ради з вимогами про визнання незаконними та скасування положень, закріплених у 2, 3 реченні ч. 5 ст. 17 Регламенту Луцької міської ради.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.04.2012 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2014 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.04.2012 р. у справі залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржуваними положеннями Регламенту у Луцької міської ради не встановлено права на переведення депутата із однієї постійної комісії в іншу без згоди депутата, а лише зазначено, що вирішення такого питання здійснюється за рішенням ради та можуть бути ініційовані, міським головою, головою депутатської фракції (групи), самим депутатом.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що судами невірно застосовано чинне законодавство щодо здійснення місцевого самоврядування та помилково застосовано положення ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України щодо права позивача на судовий захист.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Луцької міської ради № 16/5 від 30.11.2011 р. внесено зміни до рішення Луцької міської ради від 17.12.2010 р. № 2/2 та викладено в новій редакції Регламент Луцької міської ради VІ скликання.

Згідно з положеннями 2 та 3 речень ч. 5 ст. 17 Регламенту депутати можуть бути обрані, переведені (виведені із складу однієї із постійних комісій Ради та введені в склад іншої постійної комісії Ради) за рішенням Ради. Питання про переведення депутата в іншу комісію можуть бути ініційовані Міським головою, головою депутатської фракції (групи) та самим депутатом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій.

Нормами ч. 1, 2 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією.

Відповідно до ст.ст. 18, 19 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" передбачено право депутата обирати і бути обраним до органів відповідної ради і обов'язок депутата брати участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міський голова скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані положення Регламенту не передбачають права Луцької міської ради на переведення депутата із однієї постійної комісії в іншу без згоди депутата, а лише визначають, що вирішення такого питання здійснюється за рішенням ради. Наявність чи відсутність згоди депутата ради на його переведення не регламентовано оскаржуваними позивачем положеннями вказаного Регламенту.

Таким чином, доводи скаржника про те, що оскаржувані положення Регламенту закріплюють принцип примусового переведення депутата із однієї постійної комісії в іншу без його згоди є необґрунтованими.

Необґрунтованими є і доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що в порушення вимог процесуального закону, судом першої інстанції взагалі не вирішувалось питання щодо забезпечення адміністративного позову, хоча були всі підстави для зупинення дії оскаржуваного акту як за заявою сторін, так і за ініціативою суду, в т.ч. суду першої чи апеляційної інстанцій.

У матеріалах справи наявна ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2012 р. про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі. У апеляційні скарзі відсутня вимоги про скасування ухвали від 13.02.2012 р. про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, окрема апеляційна скарга на вказану ухвалу в матеріалах справи відсутня.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про те, що права позивача як депутата жодним чином не порушені внаслідок прийняття Луцькою міською радою оскаржуваних положень ч. 5 ст. 17 Регламенту, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволенні з цих підстав. Зазначений висновок не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, оскільки відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України позивач як депутат Луцької міської ради є суб'єктом правовідносин, до якого застосовується оскаржуваний нормативно-правовий акт, а тому він має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що порушені його права, свободи або інтереси.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.04.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.