2а-1922/12/2670 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток - 16.08.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року у справі за позовом дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києва по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» (далі -позивач) звернулася до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києва по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 12 жовтня 2011 року № 0004354120 та № 0004364120.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та постановити нову, якою задовольнити вимоги адміністративного позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволення з наступних підстав.

Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» зареєстрована Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 28 серпня 1998 року та з 04 вересня 1998 року взято на податковий облік в Спеціалізованій державній податковій інспекції в м. Києві по роботі з великими платниками податків як платник податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, Спеціалізованою державною податковою інспекцією в м. Києві по роботі з великими платниками податків була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні договірних взаємовідносин з ПП «Росукргазсервіс» за період з 01 липня 2008 року по 01 липня 2011 року, про що складено Акт №825/41-20/30019775 від 29 вересня 2011 року.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 4 870 665,00 грн.; та пп. 7.2.1 пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 3 896 524,00 грн. та порушення ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийнято податкові повідомлення -рішення від 12 жовтня 2011 року № 0004354120 та № 0004364120, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 896 524,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 974 131,00 грн., а також, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 870 655,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 217 664,00 грн.

Вважаючи прийняті податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києва по роботі з великими платниками податків протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено суду допустимими доказами товарність (фактичність здійснення) операцій із контрагентом ПП «Росукргазсервіс», зокрема фактична поставка товару за Договором, сплата його вартості. А відтак оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, на підставі та в межах чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори поставки, укладені позивачем з ПП «Росукргазсервіс», є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, оскільки встановлено відсутність у контрагента позивача матеріально-технічних можливостей для його реалізації.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз Україна» та ПП «Росукргазсервіс» були укладені договори постави № УГВ 11528/22-09 від 03 листопада 2009 року, № УГВ 11440/08-09 від 19 жовтня 2009 року, № УГВ 1349/11-10 від 12 липня 2010 року, за якими контрагент, як продавець, передає, а позивач, як покупець, приймає та оплачує відповідну продукцію (товар) за номенклатурою, ціною, кількістю та в асортименті, визначені у специфікаціях до договорів, які є його невід'ємними частинами.

Згідно додаткової угоди № 1 від 14 грудня 2010 року про розірвання договору № УГВ 1349/11-10 від 12 липня 2010 року зазначений договір розірвано з моменту підписання додаткової угоди, тобто з 14 грудня 2010 року.

На підтвердження виконання вказаного договору Приватним підприємством «Росукргазсервіс»було виписано ряд податкових накладних у грудні 2009 -грудні 2010 року.

Також, представником позивача були долучені акти здачі-приймання виконаних робіт, які засвідчують реальне виконання договорів № УГВ 11528/22-09 від 03 листопада 2009 року, № УГВ 11440/08-09 від 19 жовтня 2009 року, та № УГВ 1349/11-10 від 12 липня 2010 року, а також виписки по особовому рахунку з банку, платіжні доручення, які в свою чергу підтверджують оплату та взаєморозрахунки між сторонами договору.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту в періоді, що перевірявся, було передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як вбачається з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Згідно з п. 2 Порядку «Про затвердження форми податкової накладеної та порядку заповнення» від 30 травня 1997 року № 165 (z0233-97) , податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6 Порядку, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону, які підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), скріплюється печаткою такого платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальником послуг (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Посилання апелянта на ту обставину, що директор ПП «»Росукргазсервіс не реєстрував дане товариство, жодних документів не підписував та не здійснював фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджено належними доказами, натомість господарські операції по виконанню робіт є реальними та підтверджуються необхідним первинним документами, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Необхідно також відмітити, що пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення перевірок постачальників контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань за відповідними господарськими операціями.

Визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення такими контрагентами, вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку -покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували не відповідність вимогам Закону первинних документів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит, як і доказів, які б підтверджували, що договір, укладений позивачем з ПП «Росукргазсервіс» не мав реального характеру чи є таким, що порушує публічний порядок.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2011 року № 0004354120 винесене з порушенням Закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) колегія суддів виходить з такого.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В матеріалах справи місяться документи, які підтверджують реальний характер придбання послуг в контрагента та використання їх у власній господарській діяльності.

Враховуючи положення вказаних нормативно-правових актів та встановлені факти, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на придбання товарів від ПП «Росукргазсервіс».

Також, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20 липня 2010 (v1112760-10) року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 12 жовтня 2011 року № 0004354120 та № 0004364120 з порушенням вимог чинного на момент призначення та проведення перевірки Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (2755-17) .

Так, п. 86.9 ст. 86 ПКУ встановлено, що в разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Наведене означає, що коли за результатами перевірки, призначеної слідчими органами в кримінальній справі, платнику податків було донараховано податкові зобов'язання, то податкове повідомлення-рішення не приймається. Остаточне рішення за результатами такої перевірки приймається судом у кримінальній справі шляхом ухвалення обвинувального або виправдувального вироку підсудним.

З матеріалів справи видно, що перевірка позивача призначена відповідно до кримінально-процесуального закону та підставі постанови про призначення позапланової перевірки від 16 серпня 2011 року дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» по взаємовідносинах з ПП «Росукргазсервіс» за період з 01 липня 2008 року по 01 липня 2011 року, призначеною старшим слідчим ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області майором податкової міліції Вуй цих О.В.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та прийняття їх в межах повноважень, що передбачені законами України.

Доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 207, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна»задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києва по роботі з великими платниками податків № 0004354120 та № 0004364120 від 12 жовтня 2011 року.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.