Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М.., Штульман І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати дії відповідача неправомірними і зобов'язати його врахувати попередній період служби в період обчислення одноразової грошової допомоги та виплатити донараховану частину одноразової грошової допомоги.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2011 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги з розрахунку 50% щомісячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік роботи в органах податкової міліції без урахування періоду попередньої служби в органах Міністерства внутрішніх справ України.

Зобов'язано відповідача врахувати попередній період роботи позивача в органах Міністерства внутрішніх справ України та з урахуванням повного строку служби в податковій міліції при обчисленні загального періоду, за який йому виплачується одноразова грошова допомога, нарахувати і сплатити невиплачену частину одноразової грошової допомоги.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2012 року вказану постанову суду першої інстанції скасовано і в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цього суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача згідно наказу ДПА України від 19.04.2010 року 452-о було звільнено з податкової міліції у відставку згідно п. 65 пп. "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (114-91-п) , за віком.

Вислуга позивача на момент звільнення становила 26 років 11 місяців 19 днів.

Відповідачем виплачено позивачу грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби за 9 років, а не за весь період роботи.

Відповідач пояснив своє рішення тим, що оскільки за період служби в органах внутрішніх справ з 12.05.1985 року по 15.02.2000 року позивач у зв'язку зі звільненням за власним бажанням вже отримував грошову допомогу, то при повторному звільненні у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 (393-92-п) повторній оплаті цей період не підлягає.

Але суд апеляційної інстанції при цьому правильно зауважив, що позивачем не надано повного тексту наказу про звільнення від 17.05.2000 року № 176 о/с, в якому повинні зазначатися аналогічно до наказу від 19.04.2010 року № 452-о підстави проведення будь-яких виплат при звільненні та їх розміри.

Відповідно до пп. б п. 7 Постанови Ради міністрів СРСР від 15.12.1990 року № 1290 (v1290400-90) "О выслуге лет для назначения пенсий лицам офицерского состава, прапорщикам, мичманам и военнослужащим сверхсрочной службы, лицам начальствующего и рядового состава органов внутренних дел и пособиях этим военнослужащим, лицам начальствующего и рядового состава и их семьям" вихідна допомога виплачується "...лицам офицерского состава и лицам среднего, старшого и высшего начальствующего состава органов внутренних дел, уволенным со службы по возрасту, болезни, сокращению штатов или ограниченному состоянию здоровья, - пяти месячных окладов денежного содержания, а уволенным по другим основаниям (кроме указанных в последнем абзаце настоящего пункта), - двух месячных окладов денежного содержания...".

З даної норми вбачається вичерпний перелік, складений з чотирьох підстав, для виплати вихідної допомоги у розмірі 5 посадових окладів: 1) за віком, 2) у зв'язку з хворобою, 3) скорочення штатів, 4) обмежений стан здоров'я.

Підстава звільнення позивача - за власним бажанням, що в даній нормі підпадає під категорію "інші підстави", має правовим наслідком виплату двох посадових окладів.

Пункт 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 (393-92-п) повністю спростовує твердження позивача про те, що одноразова грошова допомога виплачується лише особам, які набули права на пенсію, оскільки цією нормою закріплено, що за особами офіцерського складу і особами середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ (крім зазначених в абзаці другому цього пункту), які звільнені зі служби за віком, хворобою, скороченням штату чи за обмеженим станом здоров'я без права на пенсію, поряд із виплатою одноразової грошової допомоги зберігається виплата окладу за військовим чи спеціальним званням протягом одного року з дня звільнення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності протиріч між п. 7 постанови Кабінету Міністрів України № 1290 та п. 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 (393-92-п) , що полягають у видах та розмірах грошової допомоги, і що у випадку, коли правові норми є нормами однакової юридичної сили, то за загальними правилами теорії права при вирішення колізійних норм слід застосовувати ту норму, яка прийнята пізніше, тобто п. 10 Постанови № 393 (393-92-п) .

Враховуючи усі обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові з огляду на те, що відповідач діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства і не порушував права та законні інтереси позивача.

Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.