Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Чернівецького прикордонного загону Державної прикордонної служби України про стягнення грошової компенсації за продовольче майно,

У січні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача грошову компенсацію взамін продовольчого пайка.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і прийняти нову постанову про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу у прикордонному загоні Державної прикордонної служби України на посаді старшого юрисконсульта.

Наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 18.11.2009 року № 593-ОС позивача звільнено в запас Збройних Сил України за станом здоров'я та 04.12.2009 року наказом начальника прикордонного загону № 263-ОС виключено зі списків особового складу у військовому званні майор юстиції.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців і компенсації замість речового майна та продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року № 316 (316-96-п) встановлено норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ.

Дію ч. 2 ст. 9 вказаного Закону призупинено Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

З січня 2001 року набула чинності ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України", якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Цей закон не передбачав отримання грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №426 (426-2002-п) "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" також не передбачено компенсацію за продовольче забезпечення.

Таким чином, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визначено, що оскільки Закон про Державний бюджет України має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, а саме те, що він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситись зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлювати інше правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України, тоді як на Закон України "Про економію деяких видів бюджетних коштів" (1459-14) дані обмеження не поширюються, а тому ним можуть вноситися (та внесені) зміни, призупинятися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України.

Враховуючи усі обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові з огляду на те, що відповідач діяв в межах наданої компетенції згідно вимог законодавства і не порушував права та законні інтереси позивача.

Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.