Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області та Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013

у справі № 1570/7094/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемодо"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби від 09.11.2012 № 0003982301, № 0003972301 та № 0003962301.

В касаційних скаргах відповідач та Головне управління Міндоходів в Одеській області просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом позапланової невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП "Спецпромтехніка", ПП "Сервістранс-Н-08" ПП "Спецстанкострой" за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, складено акт від 26.10.2012 № 33/16-20/33767960, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток за 3-4 квартал 2009 року, 3-4 квартал 2010 року в сумі 349 470 грн.;

- п. 16.4 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в результаті чого податкові декларації по податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року та за 3 квартали 2010 року були подані із порушенням граничних термінів подання податкових декларацій;

- пп.7.2.4, пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого Товариством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за серпень 2009 року у сумі 3486,00 грн., занижено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за лютий, листопад 2010року в сумі 44981,00 грн., занижено податок на додану вартість за серпень, вересень, грудень 2009 року, вересень, грудень 2010 року в сумі 139196,00 грн. та завищено податок на додану вартість за березень, листопад 2010 року в сумі 4436,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 09.11.2012 були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0003982301 про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ на суму 1853,00 грн. за лютий 2010 року та 2583,00 грн. за листопад 2010 року; № 0003972301 про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем - 110 290,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 28083,00 грн.; № 0003962301 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 349470,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 87708,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень, враховуючи наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ПП "Спецпромтехніка", ПП "Сервістранс-Н-08" та ПП "Спецстанкострой", на виконання умов договорів поставки товару, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, видатковими та податковими накладними.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ПП "Спецпромтехніка", ПП "Сервістранс-Н-08" та ПП "Спецстанкострой", що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно віднесено витрати згідно вказаних договорів до складу валових витрат та відповідно правомірно сформовано податковий кредит, на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманими в ході виконання господарських операцій, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи, наведені скаржниками в касаційних скаргах, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області та Головного управління Міндоходів в Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.