Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року у справі за позовом Заступника прокурора міста Ялти до Кореїзської селищної ради, треті особи: Державна адміністрація парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Лівадійський", "Масандрівський", "Місхорський", ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення, -

У вересні 2011 року Заступник прокурора м.Ялта звернувся до суду з адміністративним позовом до Кореїзської селищної ради, треті особи - Державна адміністрація парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Лівадійський", "Масандрівський", "Місхорський", ОСОБА_2, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення селищної ради від 18 грудня 2009 року № 1734 щодо затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки гр.ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора зазначив, що оскаржуване рішення селищної ради суперечить чинному законодавству, прийняте відповідачем з перевищенням наданих повноважень, оскільки надана у власність громадянину земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду та не може вилучатись без відповідного рішення Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30 жовтня 2006 року ОСОБА_2 звернулась до Кореїзської селищної ради із заявою про надання згоди на розробку проекту відводу земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель та споруд для передачі у власність, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням 9 сесії 5 скликання Кореїзської селищної ради від 29 листопада 2006 року № 215 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою відводу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, орієнтованою прощею 0,06 га.

Рішенням Кореїзської селищної ради від 18 грудня 2009 року № 1734 затверджений акт вибору та обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1; затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0600 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1; передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 0111947100:01:003:0329 за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0600 га із земель Кореїзської селищної ради.

Як встановлено ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до п.п."а", "б" ч.1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 116 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

У відповідності зі ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст.ст. 43, 44 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до п."в" ч.3 ст. 84 Земельного кодексу України землі під об'єктами природно-заповідного фонду належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність.

У відповідності до ст. 150 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель і їх вилучення для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 150 Земельного кодексу України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що Кореїзька селищна рада при прийнятті спірного рішення діяла відповідно до чинного на той час законодавства, а прокурором не доведено факт розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду.

Судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що постановою Ради Міністрів УРСР від 21 січня 1069 року № 105 Місхорський парк оголошений об'єктом природно-заповідного фонду та йому надано статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення.

Постановою Державного комітету Української РСР по екології та раціональному природокористуванню від 30 серпня 1990 року № 18 затверджено перелік державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення, до якого включено Місхорський парк у с.м.т Кореїз площею 23.0 га.

За актом приймання-передачі парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, майна та матеріальних цінностей від Ялтинського об'єднання санаторно-курортних установ профспілок Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на баланс Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08 квітня 1998 року, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення площею 108,9 га, з 08 квітня 1998 року знаходиться в управлінні Міністерства охорони навколишнього природного середовища та прийнятий Держадміністрацією парків під відповідальну охорону і забезпечення цільового використання відповідно до вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) .

Пунктом 3 постанови Верховної ради України від 16 червня 1992 року "Про введення в дію Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2457-12) визначено у зв'язку з прийняттям Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) вважати раніше створені парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення - парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року № 177/94-ВР (177/94-ВР) затверджено Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), в Додатку № 9 до якої наведено Місхорський парк як існуючий природно-заповідний об'єкт - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (№ 58, розділ 1.7).

Таким чином, відповідність Місхорського парку статусу парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в розумінні Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) станом на 1992 рік підтверджується чинним законодавством.

Згідно ст. 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" утримання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться за проектами, що розробляються спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають ці парки.

Відповідно до Технічного звіту з інвентаризації земель природоохоронного призначення, складеного у 1995 році Кримським філіалом інституту землеустрою, спірна земельна ділянка перебуває в межах пам'ятки загальнодержавного значення - Місхорського парку.

На замовлення Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Кримським інститутом екології і проектування у 1999 році розроблено проект організації території Місхорського парку, яким встановлені межі Місхорського парку площею 23 га.

Згідно з таблицею № 2.20 Проекту організації Місхорського парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва "Опис зовнішніх меж Місхорського парку" (том 7) визначено на місцевості природні та штучні межі (підніжжя гори, металеві паркани, асфальтовані проїзди, підпорні стіни, фасади будівель тощо), якими закріплено границю Місхорського парку.

Відповідно до закріплених меж Кримським інститутом екології і проектування визначено замкнену лінію, яка розмежовує пам'ятку загальнодержавного значення площею 23 га від інших земель (Проект організації території Місхорського парку, том 7, "Зовнішні межі Місхорського парку").

Виходячи з наведеного, на час прийняття оскаржуваного рішення межі Місхорського парку фактично були визначені.

Висновки судів попередніх інстанцій про неможливість врахування Проекту організації території Місхорського парку як доказу, з посиланням на набрання чинності ч.4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" після прийняття радою оскаржуваного рішення є безпідставними, оскільки дана обставина не спростовує факту встановлення та існування меж Місхорського парку та належності його території до об'єктів природно-заповідного фонду.

Обставини щодо внесення до ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд" доповнень відносно визначення порядку встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду після винесення оскаржуваного рішення не впливають на суть спору та не можуть слугувати підставою для визнання законним та обґрунтованим рішення селищної ради, яка була обізнаною про належність спірної земельної ділянки до території Місхорського парку, винесеного з перевищенням наданих законом повноважень та порушенням закону.

Оскільки земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, для вирішення питання щодо надання її у власність необхідно дотримуватися вимог ст.ст. 84, 150 Земельного кодексу України, тобто вказана земельна ділянка може надаватися у власність за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Враховуючи викладене, у відповідача були відсутні повноваження відносно розпорядження землями, які знаходяться в межах Місхорського парку та відносяться до земель природно-заповідного фонду, тому оскаржуване рішення Кореїзької селищної ради про надання у власність земельної ділянки є неправомірним, що є підставою для задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання цього рішення протиправним та його скасування.

За вказаних обставин доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційна скарга Заступника прокурора міста Севастополя підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополя задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Заступника прокурора міста Ялти задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кореїзької селищної ради від 18 грудня 2009 року №1734 "Про затвердження проекту землеустрою по відводу та надання у власність земельної ділянки гр.ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, із земель Кореїзської селищної ради".

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.