Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Метсо (Україна)" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Метсо (Україна)" до Криворізької митниці, Дніпропетровської митниці, Управління Державного казначейства у Дніпропетровській області, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та стягнення коштів,-

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2010 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року відмовлено в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Метсо (Україна)" до Криворізької митниці, Дніпропетровської митниці, Управління Державного казначейства у Дніпропетровській області, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та стягнення коштів.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, між фірмою "Metso Minerals (Sala) (Швеція) та позивачем 28.07.2009 року укладено зовнішньоекономічний контракт MСT-Sala/2009-06/UA купівлі-продажу товару, зокрема імпеллер (№ 310045-М2), вартістю 5071,57 євро; вал (№ 31029-М3), вартістю 1148,60 євро; вал з корпусами підшипників (310326-М1), вартістю 3459,25 євро; вал (180642-М1) вартістю 842,00 євро.

13 травня 2010 року позивач подав до Криворізької митниці ВМД № 113050000/2010/003858 та декларацію митної вартості на ввезення в Україну вищезазначених товарів.

14 травня 2010р. посадова особа митного органу, визначила перелік надання необхідних додаткових документів, а саме: прайс-лист фірми виробника товару, калькуляції фірми виробника товару, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

25 травня 2010р. позивачем було надано лише прайс-лист та калькуляцію.

З огляду на ненадання митним органом витребуваних документів, митним органом були прийняті рішення № 113000006/2010/000406/1 про визначення митної вартості, оформлено картку відмови в прийнятті митної вартості декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/00606, внесено запис до вантажної митної декларації № 113050000/2010/003858 про відмову в митному оформленні.

Рішення про визначення митної вартості товару № 113000006/2010/000406/1 стосується лише товару № 1 та товару № 5, заявлена позивачем митна вартість товарів № 2, № 3, № 4 та № 6 була узгоджена і даним рішенням не коригувалася.

Підставою для відмови митного органу стало неподання додаткових документів щодо підтвердження заявленої митної вартості товарів згідно з пунктом 11 Постанови КМУ від 20.12.2006 р. № 1766 (1766-2006-п) "Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження".

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності дій і рішень митного органу в спірних правовідносинах.

Колегія суддів вказує на передчасність таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з такого.

Згідно з частиною другою статті 266 Митного кодексу України основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до статті 267 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; 4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з положеннями частини першої статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За змістом статті 265 Митного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 № 339 (339-2008-п) , контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статті 41 Митного кодексу України, у тому числі шляхом проведення перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, а також порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Згідно з пунктами 11, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (1766-2006-п) , для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Суди попередніх інстанцій в обґрунтування правомірності рішень митного органу про визначення митної вартості товарів виходили виключно з того, що декларантом не було надано додаткові документи на вимогу митного органу.

При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано, що митним органом при невизнанні митної вартості, заявленої позивачем, та визначенні митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом, не обґрунтовано із посиланням на документи, надані декларантом, причин неможливості застосування першого методу визначення митної вартості.

Так, судами попередніх інстанцій не перевірено, чи подавав позивач із самого початку усі необхідні та належні документи, які дозволяли б визначити митну вартість товару за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів (перший методом).

Так само, судами попередніх інстанцій не надано оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовував неможливість надання додаткових документів на вимогу митного органу, та яку саме інформацію, яка не була б підтверджена документами, первісно наданими декларантом, мали підтвердити зазначені документи.

За змістом пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (1766-2006-п) , ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх надання, є підставою для визначення митної вартості митним органом на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

У той же час, за змістом частини другої статті 266 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), є основним.

Сам факт ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх надання за відсутності оцінки достатності документів, первісно наданих декларантом, на підтвердження ціни угоди щодо товарів, що імпортуються, не є беззаперечною умовою для висновку про відсутність підстав для застосування першого методу визначення митної вартості.

З урахуванням викладеного, зважаючи на неповноту встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для вирішення переданого на розгляд суду публічно-правового спору, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За приписами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Метсо (Україна)" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 КАС України.