Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва та Державної податкової адміністрації у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011

у справі № 2а-7481/10/1470

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до 1) Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва, 2) Державної податкової адміністрації у Миколаївській області

про визнання протиправними дій, визнання нечинним рішення, -

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва від 18.10.2010 № 0000117235. В решті позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідачів, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

ДПА у Миколаївській області проведена перевірка за дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій у закусочній, що належить позивачу, яка розташована по вул.Комсомольській, 48-Б у м.Миколаєві, за результатами якої складено акт перевірки № 0663/14/00/23/НОМЕР_1 від 06.10.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 1, 12, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме: не проведення розрахункових операцій через РРО на суму 370 грн. 30.08.2009 за розрахунковими квитанціями, які були використані у зв?язку з відсутністю електричного струму в той день; не забезпечення відповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена у денному звіті РРО в сумі 300 грн. та не ведення обліку товарів за місцем їх реалізації та зберігання.

На підставі акта перевірки ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва прийнято рішення № 0000117235 від 18.10.2010 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст.ст. 17, 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в сумі 17044,00 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, обґрунтовував свої висновки тим, що незважаючи на підтвердження факту не проведення позивачем розрахункових операцій через РРО на суму 370 грн. 30.08.2009, притягнення позивача до відповідальності, передбаченої ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", за дане порушення можливе виключно в межах строку встановленого ст. 250 ГК України, щодо порушення позивачем вимог п.п.12, 13 ст. 3 цього Закону, то відповідачем всупереч вимогам ч.2 ст. 71 КАС України не доведено правомірність свого рішення, яке спростовано доданими до матеріалів справи доказами.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Контролюючі органи в касаційній скарзі, заперечуючи правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому, свої доводи мотивують виключно помилковим поширенням судами попередніх інстанцій ст. 250 ГК України на спірні правовідносини.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності у податкової інспекції підстав застосовувати до суб'єкта господарювання штрафних санкцій, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) за умови закінчення строку, передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Штрафні санкції, передбачені Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення вимог Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб?єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить інших доводів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, судова колегія не вбачає підстав для їх скасування з наведених в касаційній скарзі мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва та Державної податкової адміністрації у Миколаївській області відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.