8/570/5018 Про стягнення заборгованості по бюджетній позичці - 06.10.2014 Прийняття

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 постанову Господарського суду Полтавської області від 17.01.2008 скасовано, прийнято нову постанову, в задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Проведеною прокуратурою Лохвицького району перевіркою, встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1003 від 11.09.1997 "Про фінансову допомогу, на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997-1998 року" (1003-97-п) та розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації № 443 від 03.10.1997 радгоспу ім. Мічуріна, через Лохвицьке відділення державного казначейства, відповідно до договору № 4 від 03.10.1997, державою було надано позичку в розмірі 8000 грн., які були використані радгоспом ім. Мічуріна для придбання паливно-мастильних матеріалів. Відповідачу необхідно було розрахуватися за отриману бюджетну позичку в строк до 01.10.1998, проте позичальником було проведено повернення коштів лише в сумі 1100 грн.

На виконання Закону України "Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні і переробні підприємства, та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) переробних підприємств агропромислового комплексу" № 2237-ІІІ від 18.01.2001 (2237-14) , відповідно до наказу Мінагропром політики України № 139 від 22.05.2002 (v0139555-02) "Про затвердження переліку підприємств та сум заборгованості, що підлягають урегулюванню згідно із Законом України від 18.01.2001 № 2237-ІІІ (2237-14) ", Графіком погашення заборгованості, ВАТ ім. Мічуріна було проведено реструктуризацію заборгованості по бюджетній позичці на вісім років з початком строку сплати з 01.01.2004.

Відповідачем проведена часткова сплата заборгованості по бюджетній позичці в сумі 400,00 грн.

Тобто, ВАТ ім. Мічуріна за період дії Графіка реструктуризації не сплачено реструктуризовану суму заборгованості по бюджетній позичці в розмірі 2904,33 грн., що стало підставою для звернення з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, визнав достатніми наведені позивачем доводи для стягнення з відповідача заборгованості по бюджетній позичці в сумі 2904,33 грн.

Однак, судова колегія вважає за необхідне погодитись з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Пунктом 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України визначено, що у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань стосовно погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам i організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками, органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків i неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" № 489-V від 19.12.2006 органи Державної податкової служби України у 2007 році визнано органами стягнення простроченої заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі (яка надходить за кодами програмної класифікації видатків та кредитування держбюджету 2801440 та 3511630).

Механізм стягнення такої заборгованості визначено такими чинниками.

Підставою для стягнення сум простроченої заборгованості підприємств-позичальників за іноземними кредитами, наданими під гарантії уряду України згідно з п. 2 та додатком 2 до Порядку зарахування до державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженого наказом № 88, виданим на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.95 р. № 1002 "Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України" (1002-95-п) , є подання територіального органу Держказначейства України, яке містить інформацію щодо простроченої заборгованості підприємства-позичальника перед державним бюджетом за іноземним кредитом та суми нарахованої за прострочення платежу пені.

Таким чином, прострочена заборгованість за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками може стягуватися виключно в судовому порядку як безпосередніми кредиторами, які укладали кредитні угоди з позичальниками (Мінфін України та Укрексімбанк), так і органами ДПС за поданням Мінфіну України або Держказначейства України.

Проте, позивачем не було надано суду доказів існування у відповідача заборгованості по фінансовим зобов'язанням перед бюджетом, у тому числі у сумі 2904,33 грн., посилання позивача на графік погашення реструктуризованих зобов'язань є безпідставними, оскільки він не є первинним документом бухгалтерського чи податкового обліку, який би підтверджував наявність чи відсутність у відповідача заборгованості, доказів наявності підписаних між сторонами актів звірки не надано, так само як і подання органів державного казначейства України з приводу стягнення з відповідача простроченої заборгованості за бюджетними позичками.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для його скасування з наведених мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.