Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 07.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011

у справі № 14/50-1297(5/59-711)

за позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

до 1) Кооперативу "Союз", 2) Приватного підприємства "Багро"

про визнання недійсними договорів підряду, -

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 07.05.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011, в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів підряду № 1102/05 від 11.02.2005 та № 1103/05 від 29.07.2005 та застосування, передбачених ст. 208 ГК України, наслідків недійсності угод, укладених між Кооперативом "Союз" та ПП "Багро", відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позову, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Разом з тим, для стягнення санкцій, передбачених ч.1 ст. 208 ГК України, необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено наявність у відповідачів протиправного умислу при укладенні договорів підряду від 01.02.2005 № 1102/05 та від 29.07.2005 № 1103/05 на виконання транспортних послуг по перевезенню землі для влаштування підземної стоянки легкового транспорту багатоквартирного житлового будинку по вул.Наливайка в м.Тернополі, виконання яких підтверджується довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт, податковими накладними, розрахунки проведено в повному обсязі у безготівковому порядку.

Самі по собі спірні угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, при їх укладенні сторонами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їх виконання. Фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами діяльності судом не встановлено.

У той час як для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов'язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання саме спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, висновки судів, що твердження позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи, є правильними.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для їх скасування з наведених мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 07.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.