272/1418/13-а Про визнання нечинним та скасування рішення сільської ради про відмову в наданні дозволу на розробку відповідних документів для отримання земельної ділянки у власність для обслуговування будинку та господарських будівель - 02.10.2014 Прийняття

В жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, яким просила визнати нечинним та скасувати рішення Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області про відмову в наданні дозволу позивачу на розробку відповідних документів для отримання земельної ділянки у власність для обслуговування будинку та господарських будівель.

Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року у справі № 272/1418/13-а (2а/272/69/13), залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у зазначеній справі, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з необґрунтованості позивачем своїх вимог, оскільки всупереч вимогам частини 6 статті 118 Земельного кодексу України позивач, подавши до Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області заяву не зазначила в ній орієнтованого розміру земельної ділянки, яку вона бажала отримати у власність, про що їй було зазначено у рішенні сесії та в зв'язку з чим її заяву було залишено без розгляду. Суди дійшли висновку, що рішення сільської ради від 03 вересня 2013 року прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права та наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником кв. АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивач 24 липня 2013 року звернулася до Гальчинської сільської ради із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку відповідних документів щодо отримання земельної ділянки у власність для обслуговування будинку та господарських будівель, ведення господарської діяльності за адресою АДРЕСА_1.

03 вересня 2013 року сесія Гальчинської сільської ради, розглянувши заяву позивача вирішила, що оскільки нею не зазначено орієнтовного розміру земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, сесія не має можливості прийняти відповідне рішення, рекомендовано звернутися до сесії з відповідною заявою із зазначенням орієнтовної площі, яка буде визначена комісією.

Із вказаного рішення видно, що у вирішенні заяви позивача не відмовлено, а її залишено без розгляду, так як позивач не вказала орієнтовний розмір земельної ділянки, яку бажає отримати у власність.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно частини 1 та 2 статті 118 Земельного кодексу України, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідно до вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України - громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує рішення Гальчинської сільської ради від 03 вересня 2013 року по розгляду заяви ОСОБА_4, яким вирішено, що за відсутності вказання позивачем в заяві орієнтованого розміру земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, сесія не має можливості прийняти відповідне рішення щодо надання дозволу на розробку відповідних документів для отримання земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В зв`язку з чим залишено її заяву без розгляду.

Усунення перешкод про які вказано у рішенні сесії від 03 вересня 2013 року не позбавляє позивача права повторно звернутися до сесії Гальчинської сільської ради сільської ради для вирішення вказаного питання.

Враховуючи наведені норми права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій стосовно недоведеності позовних вимог, та вважає, що рішення Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 03 вересня 2013 року прийняте у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Також відсутні підстави вважати, що цими судами допущені порушення норм процесуального права

Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення судів попередній інстанцій підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Постанову Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 272/1418/13-а (2а/272/69/13) - залишити без змін.