Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської митниці Міндоходів

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014року

у справі № 819/2405/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕ-Сервіс"

до Тернопільської митниці Міндоходів

про скасування рішення, -

В жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ІЕ-Сервіс" (далі по тексту ТОВ "ІЕ-Сервіс") звернулось до суду з позовом до Тернопільської митниці Міндоходів (далі по тексту Тернопільська митниця), яким просило визнати недійсним рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № 403020000/2013/000027/2 від 16.04.2013 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року у справі № 819/2405/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року у зазначеній справі, позовні вимоги задоволено.

При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з обґрунтованості позивачем своїх вимог, оскільки Тернопільська митниця, відмовляючи ТОВ "ІЕ-Сервіс" в митному оформленні товару та коригуючи його митну вартість оскарженими рішеннями, діяла з порушенням вимог законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Тернопільська митниця звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

ТОВ "ІЕ-Сервіс" подало до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в якому наголошувало на відповідності судових рішень обставинам справи та вимогам законодавства України. Позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та фірмою "Global Cosmed S.A.", Польща, укладений зовнішньоекономічний контракт від 20.08.2012 року № 01/2012, на підставі якого ТОВ "ІЕ-Сервіс" імпортувало на територію України товари "засоби для миття шкіри та волосся, піномийні засоби, зубні щітки для дітей, зубну пасту для дітей, допоміжні мийні засоби, зволожуючі серветки для немовлят, кремове мило рідке".

Для здійснення митного оформлення імпортованого товару позивачем надано Тернопільській митниці зазначений зовнішньоекономічний контракт, митну декларацію (МД-2) № 403020000/2013/000770 від 16 квітня 2013 року, в якій задекларував до митного оформлення товар - "засоби для миття шкіри та волосся з вмістом органічних поверхнево-активних речовин, розфасовані для роздрібної торгівлі; піномийні засоби з вмістом органічних поверхнево-активних речовин для приготування ванн; зубні щітки для дітей; зубна паста для дітей; допоміжні мийні засоби, розфасовані для роздрібної торгівлі; зволожуючі серветки для немовлят; кремове мило рідке з вмістом органічних поверхнево-активних речовин", та документи, зазначені в графі 44 ВМД; рахунок-фактуру (інвойс) від 26 березня 2013 року № /2013; міжнародну товарно-транспортну накладну (СМR) від 10 квітня 2013 року № 260972; уніфіковану митну квитанцію МД-1 № 20908Е № 0307954 від 12 квітня 2013 року; картку обліку особи, яка здійснює операції з товаром № 403/2013/0000004 від 04 січня 2013 року; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №17 від 11 квітня 2013 року; договір (контракт) про перевезення № 5 від 08 квітня 2013 року; довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належить резиденту України і знаходяться за її межами № 4 від 22 січня 2013 року; сертифікати відповідності від 18 грудня 2012 року та 05 березня 2013 року; інформацію про позитивні результати здійснення контролю за № 2730 від 10 квітня 2013 року; сертифікат про походження товару № /MF/AG 0082928 від 10 квітня 2013 року; відомість про облік та розрахунок тари б/н від 16 квітня 2013 року; довідку про транспортні витрати б/н від 16 квітня 2013 року; банківський документ - платіжне доручення № 15 від 28 березня 2013 року; копію декларації країни відправлення № 13PL444010Е0021824 від 10 квітня 2013 року.

Декларацією про визначення митної вартості імпортованого товару декларант визначив митну вартість товарів за основним методом визначення митної вартості у розмірі 124 266,94 грн. або 48 886,02 PLN, з яких 116 686,93 грн. або 45 904,08 PLN - вартість товару та 7 580,01 грн. витрати на транспортування, які заявлені декларантом в якості складової митної вартості до ціни договору.

При перевірці правильності визначення митної вартості товарів відповідачем встановлено, що митна вартість на товар, заявлений до митного оформлення 16 квітня 2013 року за митною декларацією № 403020000/2013/000770, була істотно нижчою від митної вартості товарів, оформлених митним постом "Чортків" раніше.

У зв'язку з цим запропоновано декларанту подати додаткові документи: каталоги, специфікації, прейскуранти (прас-листи) виробника товару; виписки з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експортними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, про що декларанту надіслано відповідне повідомлення в електронній формі.

16.04.2013 року ТОВ "ІЕ-Сервіс" на вимогу посадової особи митної служби відмовилося надавати додаткові документи оскільки вважало, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України відмова Митниці у проведені митного оформлення є незаконною та одночасно просив провести митне оформлення з використанням фінансової гарантії відповідно до частини сьомої статті 55 Митного кодексу України.

16.04.2013 року відповідачем прийнято рішення № 403020000/2013/000027/2 про коригування митної вартості товару, визначивши митну вартість товару, що імпортувався за резервним методом відповідно до статті 64 Митного кодексу України.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 52 Митного кодексу України, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом, або скориговану за результатами контролю, здійсненого митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

За нормою частин 1, 2 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Судами встановлено, що ТОВ "ІЕ-Сервіс" надано митниці для митного оформлення товару документи, передбачені частиною 2 статті 53 Митного кодексу України. Документи містили об'єктивні і достовірні дані, які підтверджували ціну товару.

Згідно частини 5 статті 53 Митного кодексу України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Повноваження митниці щодо витребування додаткових документів для перевірки правильності визначення митної вартості товару можуть бути реалізовані за наявності обґрунтованих підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару.

Отже, висновок судів попередні інстанцій про порушення відповідачем вимог статті 53 Митного кодексу України та безпідставне зобов'язання позивача надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, є правомірними.

Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Однак, функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

У разі незгоди відповідача із митною вартістю імпортованого товару, він відповідно до вимог статті 57 Митного кодексу України, зобов'язаний був провести процедуру консультацій, у ході яких мав дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних мотивів.

Застосувавши замість визначеного позивачем основного методу другорядний резервний метод визначення митної вартості товару, відповідач не надав доказів неможливості застосування наступних після основного методів визначення митної вартості товарів.

З огляду на викладене рішення судів про задоволення позовних вимог ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Тернопільської митниці Міндоходів - відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014року у справі № 819/2405/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.