Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь ім. А. М. Кузьміна" до Запорізької митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, стягнення суми,

ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь ім. А. М. Кузьміна" звернулось з позовом до Запорізької митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення Запорізької митниці Міндоходів про визначення митної вартості за шостим методом № 112030000/2013/000551/1 від 02 серпня 2013 року та картку відмови у митному оформленні товару № 112030000/2013/00592 від 02 серпня 2013 року за ВМД № 112030000/2013/017457 від 02 серпня 2013 року, стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" суму переплати ввізного мита в розмірі 11 790 грн. 26 коп.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано рішення Запорізької митниці Міндоходів про визначення митної вартості № 112030000/2013/000551/1 від 02 серпня 2013 року та картку відмови у митному оформленні товару № 112030000/2013/00592 від 02 серпня 2013 року; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями в частині задоволення позову, митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

В запереченнях позивач просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах ст. 220 КАС України, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що між ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" та фірмою "INTERCOMMODITIES SA" (Швейцарія) укладено контракт № 13120156 від 09 лютого 2012 року.

За умовами договору та згідно зі Специфікацією № 192 від 25 липня 2013 року до контракту № 13120156 від 09 лютого 2012 року фірма "INTERCOMMODITIES SA" (Швейцарія) зобов'язується поставити на умовах DAP - Запоріжжя, Україна (ІНКОТЕРМС-2010), а ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А М. Кузьміна" - прийняти та оплатити ферровольфрам. Ціна за одиницю товару складає 51625,86 доларів США.

З метою митного оформлення партії товару, поставленого за вищевказаним контрактом, ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" до митного органу подано вантажну митну декларацію № 112030000/2013/017457 від 02 серпня 2013 року, в якій заявлено митну вартість товару за ціною договору (контракту).

При цьому на підтвердження заявленої митної вартості товару та методу її визначення разом з ВМД № 112030000/2013/017457 від 02 серпня 2013 року позивачем надано митному органу контракт № 13120156 від 09 лютого 2012 року, додаткові угоди б/н від 09 лютого 2012 року та від 03 серпня 2012 року, специфікацію № 192 від 25 липня 2013 року, інвойс № TU -13-017 від 26 липня 2013 року, сертифікат якості б/н від 25 липня 2013 року, пакувальний лист від 26 липня 2013 року, лист ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" № 9/363 від 31 липня 2013 року.

Додатково на вимогу митниці позивачем надані: рахунок та договір з третіми особами; копія митної декларації країни відправлення; витяг із сайту Metal Pages та висновок ДЗІ. Витребувані рахунки про сплату комісійних та посередницьких послуг надано не було, оскільки посередники не залучалися, бухгалтерська документація, каталоги, прейскуранти та специфікації виробника товару також були відсутні, оскільки позивач зазначив, що не має взаємовідносин з виробником товару.

Проте Запорізькою митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 112030000/2013/000551/1 від 02 серпня 2013 року, яким здійснено коригування заявленої декларантом митної вартості товару та визначено митну вартість товару за резервним методом у розмірі 44,9325 дол. США за одиницю продукції, на підставі якого винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 112030000/2013/00592 від 02 серпня 2013 року.

Не погоджуючись з рішенням митниці, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині визнання протиправними і скасування оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим позов задовольнив частково.

Колегія суддів погоджується з позицією судів.

Статтями 49, 51, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи. Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митницею в рішення про коригування митної вартості товарів доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на те, що декларант заявив неповні відомості щодо ціни товари, що підлягає сплаті за цей товар.

Так, в інвойсі, поданому до митного оформлення товару № TU -13-017 від 26.07.2013, зазначено референція 279-2013 та складська референція РВ8688283 без зазначення номера партії товару; надана специфікація № 192 від 25.07.2013 р. не містить номера референції та партії товару, не вказаний вантажовідправник товару; в сертифікаті якості не зазначені номер партії та відрізняються кількісні показники.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованих сумніві у правильності зазначеної митної вартості товару, оскільки інвойс № TU -13-017 від 26 липня 2013 року та сертифікат якості містять номер партії (лоту) товару, який відповідає складській референції, а в наданій позивачем специфікації № 192 від 25 липня 2013 року зазначено, що вантажовідправником є продавець або агент за дорученням продавця.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанцій дійшла висновку, що позивачем при здійсненні митного оформлення товару надано всі необхідні та достатні документи, що дають змогу визначити митну вартість товару за основним методом.

Окрім того, митницею не доведено правомірності рішення, прийнятого у зв'язку з невиконанням позивачем безпідставних вимог щодо витребування додаткових документів, оскільки відповідач не надав докази того, що витребувані документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є такими, що у своїй сукупності можуть спростувати/ чи впливають на митну вартість товару.

Отже, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обгрунтоування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення є обґрунтованими.

Доводи митниці, що викладені в касаційній скарзі не є достатніми для визнання законними оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.