Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Львівського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги,

У травні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів. Просив визнати протиправними дії відповідачів щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 110745 грн. 60 коп., стягнути з Міністерства оборони України на його користь недоотриману суму одноразової грошової допомоги у розмірі 77160 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що при визначенні йому суми одноразової грошової допомоги, відповідачі не врахували усіх складових грошового забезпечення, передбачених Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 листопада 2008 року наказом Міністра оборони України № 1059 позивача звільнено з військової служби у запас. А наказом Командувача військ Західного оперативного командування № 152 від 19 грудня 2008 року позивача виключено зі списків особового управління оперативного командування.

Згідно виписки з акту огляду МСЕК серії ЛВА-1 № 414338 ОСОБА_4 з 4 лютого 2009 року встановлено 3 групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

На підставі рішення Міністерства оборони України (протокол № 4 від 15 квітня 2009 року) та наказу військового комісара Львівського обласного військового комісаріату від 1 червня 2010 року № 167 позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 48 місячного грошового забезпечення, що становить 110 745 грн. 60 коп.

Позивач не погоджуючись із розміром виплаченої йому грошової допомоги, звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою про її перерахунок відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Однак, у вказаному перерахунку йому було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначаючи розмір одноразової грошової допомоги позивачу, відповідачі правомірно застосували грошове забезпечення визначене п. 4 ч. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28 травня 2008 року (499-2008-п) , оскільки вказана постанова прийнята на виконання ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499 (499-2008-п) ).

Підп. 2 п. 2 вказаного Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема, інвалідам IІI групи у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.

Абзацом 5 підп. 4 п. 2 цього ж Порядку (в редакції, чинній на час настання інвалідності позивача) встановлено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Проте, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тому, виходячи із визначених в ч. 4 ст. 9 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок № 499 (499-2008-п) , а Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , який має вищу юридичну силу.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 21 січня, 11 лютого, 4 березня 2014 року (справи № 21-464а13, 21-495а13, 21-31а14 відповідно).

Отже, для визначення розміру одноразової грошової допомоги позивача необхідно застосовувати ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а не Порядок № 499 (499-2008-п) , а суди попередніх інстанцій цих вимог не врахували, судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню.

Разом з тим, для правильного вирішення спору необхідно з'ясувати, які саме складові грошового забезпечення та в якому розмірі отримував ОСОБА_4 на день звільнення зі служби.

Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За змістом частин 2 та 4 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли суд першої та суд апеляційної інстанцій порушили вищенаведені норми процесуального права, зокрема, статей 86, 159, 162 КАС України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу вимог ст. 220 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін та підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.