Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі № 2а-12342/12/2670

за позовом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

Державної податкової служби

Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми надмірно сплаченого

податку з доходів фізичних осіб,-

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі також - позивач, ВССУ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач-1), Державної казначейської служби України (надалі також - відповідач-2) про визнання протиправною бездіяльності ДПІ в частині неповернення сум надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, який стягувався із сум щомісячного грошового утримання суддів за період з 1 січня 2011 по 1 грудня 2011 року у розмірі 600924,76 грн. та стягнення з Державного бюджету України такого надміру сплаченого податку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2012 року позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність ДПІ в частині неповернення позивачу сум надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, який стягувався із сум щомісячного грошового утримання суддів за період з 1 січня 2011 по 1 грудня 2011 року у розмірі 600924,76 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача такий надміру сплачений податок та зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути за рахунок Державного бюджету України судові витрати в сумі 2146,00 грн. на користь позивача, шляхом списання з рахунків ДПІ у Печерському районі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2012 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Вищим спеціалізованим судом України з 1 січня 2011 року по 1 грудня 2011 року як податковим агентом здійснювалось нарахування та утримання з подальшим перерахуванням до бюджету податку з доходів фізичних осіб, що утримувався зі щомісячного довічного грошового утримання суддів ВССУ (56 осіб), у порядку та на умовах, передбачених розділом IV Податкового кодексу України (2755-17) .

Зокрема, таке утримання здійснювалося з урахуванням відповідних положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) (чинної на час виникнення спірних правовідносин) у контексті роз'яснення Державної податкової адміністрації України, наданому у листі від 2 березня 2011 року № 2689/5/17-0716 (v2689837-11) , де зазначається, що "доходи у вигляді щомісячного грошового утримання судді, який має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, не входять до переліку доходів, визначених статтею 165 розділу IV Кодексу... У зв'язку з цим, суми щомісячного грошового утримання судді, який має право на відставку, включаються до його загального місячного оподатковуваного доходу, який оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 Кодексу".

В подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 (v018p710-11) надано офіційне тлумачення поняття "щомісячне довічне грошове утримання", що міститься у підпункті "є" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми щомісячного довічного утримання суддів не підлягали оподаткуванню з 1 січня 2011 року.

Встановивши, що податок на доходи фізичних осіб, утриманий Вищим спеціалізованим судом України із сум щомісячного довічного утримання суддів за період з 1 січня 2011 року по 1 грудня 2011 року, був перерахований до бюджету понад суми відповідних грошових зобов'язань зі сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 600924,76 грн. позивач листом від 24 січня 2012 року вих. № 15-89/0/4 звернувся до ДПІ із заявою про повернення надміру сплаченої суми податку в розмірі 600924,76 грн. на рахунок Вищого спеціалізованого суду України.

Однак, у відповідь на звернення, ДПІ листом від 14 лютого 2012 року № 2197/9/17-509 відмовила у поверненні коштів, мотивуючи це відсутністю в органів державної податкової служби підстав для повернення сум сплаченого податку на доходи фізичних осіб із щомісячного грошового утримання суддів за 2011 рік, оскільки, на думку податкового органу цей податок не підпадає під визначення "надміру сплачені грошові зобов'язання".

Листом від 13 лютого 2012 року вих. № 15-178/0/4-12 позивач направив ДПІ два примірники акту звіряння розрахунків (із податку на доходи фізичних осіб) станом на 1 січня 2012 року для погодження та підписання, однак, ДПІ зазначених дій не вчинила. Натомість, 6 березня 2012 року Вищий спеціалізований суд України отримав запрошення листом від 29 лютого 2012 року № 3378/9/17509 до ДПІ у Печерському районі для проведення звірки по нарахуванню та перерахуванню до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб із сум щомісячного грошового утримання суддів за 2011 рік".

Зважаючи на те, що ДПІ не було підписано акту звіряння розрахунків та при особистій зустрічі звірка теж не була проведена, 26 березня 2012 року позивач повторно листом від 22 березня 2012 року вих. № 15-178/1/4-12 направив вимогу щодо повернення заборгованості, яка утворилась, у розмірі 600924,76 грн., на що листом від 13 квітня 2012 року № 2673/9/17-509 ДПІ надіслала запрошення позивачу для розгляду питання по суті, співбесіди та проведення звірки.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при вчиненні зазначених вище дій та прийнятті рішень суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України (2755-17) ; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктами 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

При цьому, підпунктом 14.1.182 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено, що помилково сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.

Згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Конституційний Суд України рішенням від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 (v018p710-11) у справі № 1-33/2011 встановив, що поняття "щомісячне довічне грошове утримання" означає неоподатковану грошову виплату як судді, який, маючи право на відставку, продовжує працювати на посаді судді і одержує її з Державного бюджету України у вигляді щомісячного грошового утримання, так і судді у відставці, який одержує її з Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

У вказаному рішенні зазначено, що Податковим кодексом України (2755-17) передбачено такий об'єкт оподаткування, як загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, у тому числі заробітна плата, та встановлено винятки з оподатковуваних доходів фізичних осіб. Одним з доходів, що не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу і не підлягають оподаткуванню, є щомісячне довічне грошове утримання (підпункт "е" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Кодексу).

Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку, що у Вищого спеціалізованого суду України із сум щомісячного грошового утримання яких протягом 2011 року справлявся податок на доходи фізичних осіб, відповідно виникло право на повернення сум грошового зобов'язання.

Порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань встановлений статтею 43 Податкового кодексу України, за змістом якої помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України. На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, окрім відсутності податкового боргу у платника податку незалежно від виду боргу, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.

Разом з тим, незважаючи на вчинення позивачем всіх дій, що фактично передують поверненню помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань ДПІ не було підготовлено висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та не було подано для виконання відповідному органові Державного казначейства України, як це встановлено статтею 43 Податкового кодексу України, що є протиправним.

Доводи ДПІ про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому правовідносини, пов'язані з перерахуванням грошових коштів у вигляді податку з доходів фізичних осіб до Державного бюджету за 2011 рік, відбулися відповідно до норм законодавства чинного на момент здійснення утримання податку з доходів фізичних осіб, суди попередніх інстанцій правильно визнали необґрунтованими, за посиланням на наступні правові норми.

Статтею 150 Конституції України встановлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При цьому, змістом офіційного тлумачення Конституційним Судом України положень Конституції України (254к/96-ВР) та законів України є їх конкретизація, уточнення, деталізація, в яких надаються приписи, як розуміти те чи інше положення або правову норму в цілому, як її застосовувати. Норми роз'яснення, що надаються Конституційним Судом України, мають допоміжний характер та проявляються в тому, що вони не можуть застосовуватись окремо, самостійно без роз'яснювальних положень Конституції України (254к/96-ВР) та законів України. Ці норми роз'яснення діють тільки разом з положеннями, які тлумачилися, і не можуть бути нормативною основою правозастосованих актів. Чинність у часі офіційного тлумачення Конституційним Судом України Конституції та законів України визначається чинністю норми права, що тлумачиться.

Таким чином, офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України Конституційним Судом України має "зворотню силу". Крім того, оскільки в процесі здійснення правової норми, її зміст залишається незмінним, і офіційними тлумаченнями тільки встановлюється той зміст, який вклав у неї законодавець, межі дії у часі норми роз'яснення визначаються моментом набрання чинності самим положенням Конституції України (254к/96-ВР) та законами України, що інтерпретуються.

За таких обставин, з урахуванням наведених вище норм законодавства та встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, юридично правильним є висновок про те, що бездіяльність ДПІ щодо не повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань позивачу є протиправною, а відтак, суди вірно поновили права та законні інтереси Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом стягнення з Державного бюджету України надміру сплаченого податку у розмірі 600924,76 грн.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.