Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., секретар судового засідання - Зубенко Д.В.;

за участю представника позивача - Шевчук І.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов, що переглядається за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області (далі - Інспекція) про скасування постанов.

Зазначав, що оскаржуваними постановами до позивача застосовано штрафи за здійснення будівництва об'єкта ІІІ категорії складності (магазину) без документів, які дають право на виконання будівельних робіт, а також за експлуатацію об'єкта будівництва без введення його в експлуатацію.

Посилаючись на те, що магазин належить до другої, а не третьої категорії складності, просив визнати протиправними та скасувати постанови Інспекції від 12 грудня 2013 року № 1212/2-7/10-80/1212/08/04 та № 1212/1-7/10-79/1212/08/04.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією позапланової перевірки об'єкта будівництва (продовольчий магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1) складено акт від 28 жовтня 2013 року.

У акті зафіксовано, що у 2011 році ОСОБА_5 без отримання дозвільних документів збудував магазин, який функціонує без введення в експлуатацію.

12 грудня 2013 року Інспекцією винесено постанови за № 1212/2-7/10-80/1212/08/04 та № 1212/1-7/10-79/1212/08/04, якими позивача притягнуто до відповідальності, передбаченої абзацом четвертим пункту 4 частини другої статті 2 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (далі - Закон № 208/94-ВР (208/94-ВР) ), а також абзацом четвертим пункту 6 частини другої цієї ж статті. Застосовано штрафи у розмірі 109 620 грн за кожне із порушень.

Також встановлено, що у грудні 2012 року позивачем подано до Інспекції декларацію про початок будівельних робіт, а у грудні 2013 року - декларацію про готовність об'єкта будівництва до експлуатації. У названих документах визначено ІІ категорію складності будівництва, а Інспекцією вони зареєстровані 12 та 25 грудня 2013 року відповідно.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що Інспекцією неправильно визначено категорію складності будівництва, відтак застосовано санкцію, яка не відповідає вчиненому порушенню.

Скасувавши це рішення та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Інспекцією визначено категорію складності як третю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає рішення апеляційного суду необґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не заперечується вчинення порушень, які полягають у здійсненні будівництва без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та використання об'єкта будівництва без введення його в експлуатацію.

Тому спір зводиться до встановлення того, чи правильно Інспекцією застосовано санкцію за ці порушення, зокрема, щодо визначення категорії складності будівництва.

За змістом статті 2 Закону № 208/94-ВР розмір штрафів за вчинені позивачем порушення різниться в залежності від категорії складності будівництва.

Статтею 32 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що усі об'єкти будівництва поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності. Категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва. Віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва. Порядок віднесення об'єктів до IV і V категорій складності визначається Кабінетом Міністрів України.

У той же час, Інспекція наділена правом самостійно визначити категорію складності будівництва.

У своїй постанові від 4 березня 2014 року № 21-433а13 Верховний Суд України зазначив, що аналіз приписів статті 32 Закону № 3038-VI у системному зв'язку з іншими нормами цього Закону дає підстави для висновку, що вона встановлює загальне правило визначення категорії складності об'єкта будівництва. У випадках же, коли проектна документація на об'єкт будівництва відсутня чи об'єкт їй не відповідає, віднесення такого об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності належало до компетенції органу державного архітектурно-будівельного контролю, а саме Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її територіальних органів.

Таке визначення має здійснюватися у відповідності до ДБН В.1.2-14-2009 "Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ" та ДБН A.2.2-3: 2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво".

За змістом наведених будівельних норм, для віднесення об'єкта будівництва до ІІІ категорії складності необхідне дотримання однієї з таких вимог: можлива небезпека для здоров'я і життя 50 - 300 людей, які постійно знаходяться на об'єкті; можлива небезпека для здоров'я і життя 100 - 500 людей, які періодично знаходяться на об'єкті; можлива небезпека для життєдіяльності 100 - 10 000 людей, які знаходяться зовні; об'єм можливих економічних втрат складає 2 000 - 15 000 мінімальних заробітних плат.

З огляду на приписи частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести наявність таких обставин лежить на Інспекції, проте остання не надала до суду відповідних доказів або розрахунків.

Водночас, аналіз матеріалів справи та пояснень позивача дає підстави стверджувати, що обставини, з якими законодавство пов'язує віднесення об'єкта будівництва до ІІІ категорії складності, у спірному випадку відсутні, а магазин відноситься до об'єктів ІІ категорії складності.

Цей висновок підтверджується також тим, що після винесення оскаржуваних постанов, Інспекцією зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт та декларацію про готовність магазину до експлуатації, у яких визначено категорію складності будівництва як ІІ.

За таких обставин, застосування Інспекцією штрафів за будівництво та експлуатацію магазину як об'єкта ІІІ категорії складності вбачається протиправним.

Оскільки накладення штрафів за порушення у сфері містобудівної діяльності є виключною компетенцією Інспекції, суд позбавлений можливості коригувати розмір застосованих санкцій. Тому висновок суду першої інстанції про скасування оскаржуваних постанов вбачається правильним.

Викладене не позбавляє Інспекцію права вирішити питання про відповідальність ОСОБА_5 у порядку та строки, встановлені чинним законодавством.

Статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року скасувати, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року залишити в силі.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 3 052 (три тисячі п'ятдесят дві) гривні 95 коп, сплачених за подання касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.