Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Лосєва А.М., Степашка О.І.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011 по справі № 2а-4490/09/2670 за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарубіжекспорт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсталь" про стягнення коштів одержаних за нікчемною угодою.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

На розгляд суду передано вимоги, з урахуванням зміни предмету позову, Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі - ДПІ у Печерському районі Києва, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарубіжекспорт" (далі - ТОВ "Зарубіжекспорт", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсталь" (далі - ТОВ "Інтерсталь", відповідач-2) про стягнення коштів з ТОВ "Зарубіжекспорт" у розмірі 416907,68 грн. та ТОВ "Інтерсталь" у розмірі 2727,77 грн. одержаних за договором комісії від 12.07.2004 № 12/07/1, який є нікчемним правочином.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

При цьому, суди виходили з того, що нікчемність спірного правочину, як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, підтверджується фактичними обставинами справи та наявними доказами, проте, позивачем при зверненні до суду пропущено річний строк звернення до суду, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Печерському районі м. Києва 07.07.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.07.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Печерському районі м. Києва посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 207, 208 Господарського кодексу України, статей 9 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Зарубіжекспорт" (комітент) та ТОВ "Інтерсталь" (комісіонер) 12.07.2004 укладено договір комісії № 12/07/1, за умовами якого комісіонер за винагороду зобов'язався за дорученням комітента укласти від свого імені угоду щодо експортного продажу товару, переданого йому комітентом.

Згідно специфікації № 1 до договору відповідач-1 передавав на реалізацію дефлектори (упорні елементи високотемпературної печі) у кількості 20 одиниць. Акт прийому-передачі свідчить про отримання відповідачем-2 товару на суму 416907,68 грн.

За результатами господарських операцій, ТОВ "Інтерсталь" складено звіт комісіонера про реалізацію товару на суму 416774,40 грн. та акт наданих послуг. Розмір комісійної винагороди отриманої комітентом від комісіонера склав 416,77 грн.

На підставі акта перевірки від 10.06.2005 № 752/15-2 з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Зарубіжекспорт" за серпень 2004 року, яким встановлено порушення відповідачем-1 вимог пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 10.06.2005 № 8921520 внаслідок завищення ТОВ "Зарубіжекспорт" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 82553,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду податковий орган виходив з наявності у відповідачів умислу на укладення спірного договору з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, який виразився у спробі відповідача-1 незаконно отримати бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 82553,00 грн., що спричинює руйнування створеної державою системи оподаткування.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із вказаної норми вбачається, що для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання таки наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір комісії від 12.07.2004 № 12/07/1, укладений між відповідачами, має ознаки нікчемного правочину, направлений на ухилення від сплати податків та зборів за фінансово-господарськими операціями, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, угода укладалася без наміру створення цивільно-правових наслідків, а лише з метою отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість та реалізації права на бюджетне відшкодування.

Разом з тим, санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, та не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Судами встановлено, що проведену перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено 10.06.2005 та встановлено порушення, які мали місце у період з 12.07.2004 по 21.09.2004, проте з вимогою про застосування санкцій позивач звернувся до суду лише 15.02.2006, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку із порушенням строків застосування санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.