Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Лосєва А.М., Степашка О.І.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 по справі № 2-а-14968/10/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Власівський Мірошник" до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про часткове скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Власівський Мірошник" (далі - ТОВ "Власівський Мірошник", позивач) до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі - Нововодолазька МДПІ Харківської області, відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Нововодолазької МДПІ Харківської області від 11.11.2010 № 0000542310/0 в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 192357,00 грн., у тому числі 128238,00 грн. за основним платежем та 64119,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що знесення основних засобів проведено позивачем у відповідності до вимог підпункту 8.4.8 пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з неможливістю їх подальшого використання, а витрати включені позивачем до складу податкового кредиту пов'язані з веденням ТОВ "Власівський Мірошник" власної господарської діяльності, що підтверджується належними чином оформленими первинними документами.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Нововодолазька МДПІ Харківської області 29.06.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.08.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, абзацу першого пункту 4.9 статті 4, підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами Нововодолазької МДПІ Харківської області було проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ "Власівський Мірошник" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, за результатами якої контролюючим органом складено акт від 29.10.2010 № 2420/23-0-33/34895482.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 11.11.2010 № 0000542310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 259642,50 грн., у тому числі 173095,00 грн. за основним платежем та 86547,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Предметом спору у давні справі є визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 192357,00 грн., у тому числі 128238,00 грн. за основним платежем та 64119,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями внаслідок порушення останнім вимог абзацу першого пункту 4.9 статті 4, підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до вимог підпункту 8.4.8 пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі вимушеної заміни основних фондів, якщо з не залежних від платника податку обставин вони (чи їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають знесенню або платник податку змушений відмовлятись від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучої заміни, зруйнування або знесення (за умови підтвердження наявності такої загрози або неминучості у порядку, визначеному законодавством), платник податку в звітному періоді, на який припадає така заміна: а)збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, який підлягає вимушеній заміні, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля; б)не змінює балансову вартість груп 2 і 3 для таких обставин стосовно основних фондів цих груп.

Зміст вказаної норми кореспондується з нормами частини другої пункту 4.9 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" яка передбачає, що єдиною передумовою збільшення валових витрат на суму балансової вартості основного фонду є неможливість подальшого використання основного фонду. При цьому, наявність документа, що засвідчує знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами ніж його знищення або зруйнування внаслідок дії обставин непереборної сили, або в разі викрадення основного фонду тощо, є обов'язковою умовою підтвердження неможливості використання основного фонду у майбутньому за первісним призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що вимушений демонтаж основних фондів ТОВ "Власівський Мірошник" та оприбуткування на господарський склад матеріальних цінностей, одержаних в результаті демонтажу, підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Згідно із частиною другою пункту 4.9 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Судами встановлено, що обставинами, внаслідок яких основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням було те, що позивачем в періоді з 2009 року по 2010 рік побудовано сучасний комплекс будівель (основних фондів) під загальною назвою "Пункт приймання та переробки зерна на 53 тисяч тон". Згідно затвердженого проекту будівництва, комплекс будівель надвеликий, займає більшу частину земельної ділянки підприємства та передбачає влаштування прилеглої території, а тому будівництво спричинило проведення реконструкції більшої частини території підприємства.

Керуючись положеннями частини другої пункту 4.9 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" та зважаючи на встановлені обставини, наявність документа, яикй підтверджує неможливість використання ліквідованого об'єкта за його первісним призначенням робить неможливим виникнення у платника податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Таким чином, наявність у ТОВ "Власівський Мірошник" первинних документів, що засвідчують вимушену причину ліквідації основних засобів, непридатність до нормальної експлуатації, аварійність об'єктів, виключають обов'язок позивача на нарахування податкових зобов'язань в квітні 2009 року у розмірі 88238,00 грн. або коригування (у бік зменшення) податкового кредиту на суму податку на додану вартість, що відноситься до недоамортизованої частини балансової вартості об'єкта.

Враховуючи зазначене, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог абзацу першого пункту 4.9 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" є неправомірним.

Також, не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок завищення задекларованих ТОВ "Власівський Мірошник" показників у рядку 10.1 Декларацій, в тому числі за жовтень 2009 року на суму 24000,00 грн., за грудень 2009 року на суму 16000,00 грн., яке полягало у віднесенні до складу податкового кредиту сум податку на додану ватість по послугах, які не пов'язані з господарською діяльністю позивача в сумі 40000,00 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару первинних документів, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Судами встановлено, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 903 від 11.07.2007 "Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об'єкта архітектури" (903-2007-п) між позивачем та ДП "НДВТА "Стратегія регіонального розвитку" укладено договір № 29 від 01.07.2009, згідно до умов якого останній виконував окремі функції замовника, включаючи технічний нагляд за будівництвом "Пункту первинної обробки та зберігання зерна на 53 тисяч тон".

Виконання робіт по укладеному договору підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: актами приймання виконаних робіт за липень-грудень 2009 року та наданими до них звітами виконаних робіт.

Факт сплати повної вартості послуг підтверджується первинними документами - податковими накладними на загальну суму 40000,00 грн., які за своєю формою та змістом відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Досліджені в процесі розгляду справи документи підтверджують реальний зв'язок наданих послуг за вищевказаним договором з господарською діяльністю ТОВ "Власівський Мірошник".

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача, та про неправомірність визначення останньому суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 192357,00 грн. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція податкового органу, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.