Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Харківського університету Повітряних Сил ім.Івана Кожедуба про виплату заборгованості грошової компенсації замість належного до видачі речового майна та стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно,

В грудні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Харківського університету Повітряних Сил ім.Івана Кожедуба про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати заборгованості по грошовій компенсації замість належного позивачу до видачі речового майна та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 6936,12 грн.

Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 11.01.2013 р. позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у невиплаті ОСОБА_4 заборгованості по грошовій компенсації замість належного до видачі речового майна; стягнуто з Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_4 заборгованість по грошовій компенсації замість належного до видачі на день звільнення з військової служби у запас речового майна в сумі 6936,12 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2013 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністра оборони України від 07.05.2012 р. № 347 полковника ОСОБА_4, заступника начальника університету з виховної роботи - начальника відділу з виховної роботи університету, звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу, а наказом начальника Харківського університету Повітряних Сил ім.Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 11.06.2012 р. № 126 його з цієї ж дати виключено зі списків особового складу Університету.

Відповідно до довідок Харківського університету Повітряних Сил ім.Івана Кожедуба № 12/1 та № 12/2 від 11.06.2012 р., де під час проходження служби позивач перебував на речовому забезпеченні, на день його звільнення з військової служби у запас сума грошової компенсації замість належного до видачі речового майна складала 6936,12 грн.

Позивач звертався до відповідача з заявами про виплату грошової компенсації за належне йому, але неотримане, речове майно, проте отримував відмови.

Вважаючи, що його право порушено, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у даній справі.

Здійснюючи перегляд справи, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Законом України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 р. № 1459-ІІІ (1459-14) , який набув чинності з 11.03.2000 р., дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна було призупинено.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 р. № 328-V (328-16) Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) доповнено статтею 9-1, відповідно до якої продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 статті 9-1 зазначеного Закону передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. (489-16) дію пункту 2 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено на 2007 рік.

Підпунктом 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. № 107-VІ (107-17) пункт 2 статті 9-1 Закону виключено. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (v010p710-08) зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 (v010p710-08) пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є діючим та підлягає застосуванню.

При цьому, положення частини другої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на момент звернення позивача за отриманням грошової компенсації замість речового майна Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1444 (1444-2004-п) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечить нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19.03.2013 р. у справі № 21-38а13 та від 22.10.2013 р. у справі № 21-286а13.

За наведеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухваленого судом попередньої інстанції судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.