Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника прокуратури Зарудяної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 року

у справі № 2а-7808/11/1270

за позовом публічного акціонерного товариства "Старобільський молокозавод" (далі - ПАТ "Старобільський молокозавод")

до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Старобільська МДПІ)

за участю прокуратури Луганської області

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Закрите акціонерне товариство "Старобільський завод замінника незбираного молока" (далі - ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока") звернулось у вересні 2011 року до суду з позовом до Старобільської МДПІ про визнання недійсними та скасування податкових-повідомлень рішень від 16.03.2011 року № 0000072300, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 599 271,00 гривні та № 0000062300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 520 252,00 гривні.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 року постанова Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 року скасована та прийнята нова постанова, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; ст. ст. 11, 69, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного позивача ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" на ПАТ "Старобільський молокозавод".

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" зареєстровано Старобільською районною державною адміністрацією 22.08.1996 року рішенням № 259, є платником податку на додану вартість.

25.01.2012 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, а саме, змінено назву з ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" на ПАТ "Старобільський молокозавод".

На підставі наказу № 448-ОД від 10.12.2010 року відповідачем проведено виїзну документальну перевірку ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт планової виїзної перевірки від 16.02.2011 року № 36/2300-00444837.

На підставі зазначеного акту податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.03.2011 року: № 0000072300, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 599 271,00 гривня в зв'язку з порушенням п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств"; № 0000062300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 520 252,00 гривні в зв'язку з порушенням пп. 7.4.1, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В акті перевірки суть порушення зазначено в тому, що договори, укладені між ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" та "ТД "Схід-Ойл-Груп" від 01.12.2009 року № б/н, від 01.01.2010 року № б/н та додаткові угоди до них, а також договір, укладений між ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" та ПП "БПФ "Мадлобт" від 30.06.2010 року № 133 та додаткова угода до нього не спрямовані на реальне настання наслідків, суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 215, п. п. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємств. Приймаючі спірні податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з наявних ознак нікчемності угод.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, не погодився з висновком податкового органу про визнання нікчемними укладених позивачем договорів, та зазначив про відсутність підстав та повноважень у податкового органу самостійно роботи такі висновки. Разом з тим, суд зазначив про відсутність первинних документів, які б підтверджувати фактичну поставку молока позивачу від зазначених контрагентів і погодився з висновками акту перевірки, відповідно до яких факт поставки молока позивачу знайшов своє підтвердження, але не від зазначених контрагентів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (436-15) (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведеної норми є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно статуту позивач здійснює наступні види діяльності: перероблення молока, виробництво масла і сиру; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; роздрібна торгівля іншими продуктами харчування.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та ТОВ "ТД "Схід-Ойл-Груп" укладено: договори від 01.12.2009 року № б/н, від 01.01.2010 року № б/н; договір від 30.06.2010 року № 133 та додаткова угода до нього між ПП "БПФ "Мадлобт" та ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока". Предметом договорів є придбання молока. Також відповідно до зазначених договорів покупець (ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока") придбає молоко після попередньої перевірки якості сировини і висновку лабораторії покупця в кількості і якості відповідно до накладних.

Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами договорів, контрагенти зобов'язані поставити молоко покупцю та після перевірки його якості в лабораторії воно переходить у власність позивача у кількості, зазначеної у накладних. Таким чином, взагалі відсутня необхідність транспортування молока від контрагентів до покупця (позивача), оскільки в момент переходу права власності, воно знаходилось на території покупця на зберіганні, але право власності належало контрагентам.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договором відповідального зберігання від 01.12.2009 року, укладеного між ТОВ "ТД "Схід-Ойл-Груп" та позивачем підтверджується факт того, що молоко до передачі права власності на нього покупцю має знаходитись на відповідальному зберіганні в ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока". Крім того, судом зазначено, що на виконання умов відповідального зберігання надано листи, за змістом яких вбачається, що молоко, яке знаходиться на зберіганні відповідно до договору відповідального зберігання передається у власність ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока". Аналогічний договір відповідального зберігання укладено позивачем з ПП "МФ "Мадлобт" від 30.06.2010 року.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що вказаний факт залишився поза увагою суду першої інстанції, та який має суттєве значення для правильного встановлення всіх фактичних обставин по справі. При таких договірних умовах поставки, товарно-транспортні накладні мають бути лише у постачальника товару. Крім того, податковий орган не заперечує, що факт поставки молока та його наявність знайшло своє підтвердження під час перевірки та в судовому засіданні суду першої інстанції.

Факт виконання договорів поставки молока підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції накладними, зведеними актами приймання-передачі.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 цього Закону, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Законів України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) та "Про оподаткування прибутку підприємств" 28.12.1994 року № 334/94-ВР (334/94-ВР) (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Так, виходячи з змісту пп. 7.4.1, пп. 7.4.5. п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що молоко, придбане позивачем в силу характеру його діяльності, безпосередньо використовувалось в основній господарській діяльності підприємства.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій, а саме: договори; акти приймання молока, видаткові та податкові накладні - мають силу первинних документів та повністю відповідають документам бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що господарські операції позивача із контрагентами здійснювалися у межах звичайної господарської діяльності підприємства, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які розкривають зміст та обсяг господарської операції.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що на час здійснення фінансово-господарських операцій позивачем з його контрагентами, останні були право- та дієздатними юридичними особами, створеними та зареєстрованими у відповідності до діючого законодавства України.

Доводи відповідача відносно безтоварного характеру проведених операцій з метою отримання необґрунтованої вигоди правомірно не прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки податковим органом не доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, тощо.

Щодо доводів відповідача про нікчемність та фіктивність зазначених договорів, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який зазначив наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим, судом апеляційної вірно зазначено, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судами попередніх інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Також, судом апеляційної інстанції правомірно прийнято до уваги те, що відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2011 року по справі за позовом ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" до ТОВ "ТД "Схід-Ойл Груп" встановлено факт поставки молока позивачу за період з 31.01.2010 року по 30.06.2010 року на загальну суму 10 160 550,94 гривень. Вказане судове рішення набрало законної сили та підтверджує реальність виконання угод про поставку молока між позивачем та ТОВ "ТД "Схід-Ойл Груп".

Судом апеляційної інстанції зазначено, що податковий орган доводить, що під час перевірки податковому органу надано товарно-транспортні накладні, якими підтверджується факт закупівлі та поставки молока позивачу від населення, а не від ТОВ "ТД "Схід-Ойл Груп" та ПП "МФ "Мадлобт".

Проте суд апеляційної інстанції зазначає, що поставка товару позивачу від зазначених контрагентів повністю знайшла своє підтвердження на підставі наданих первинних документів бухгалтерського обліку. При цьому позивач не заперечував факт придбання молока особисто у населення, крім поставок молока, які здійснювались ТОВ "ТД "Схід-Ойл Груп" та ПП "МФ "Мадлобт".

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність та скасування спірних повідомлень-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 року у справі № 2а-7808/11/1270 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.