Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О., Чалого С.Я., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України у Цюрупинському районі Херсонської області (далі -УПФ) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по страховим внескам, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2011 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2013 року, -

У жовтні 2011 року УПФ звернулося до суду з вказаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на його користь 952,80 грн. боргу по страховим внескам на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь УПФ заборгованість по страховим внескам на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 952,80 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено, що 14.03.2011 відповідачем до УПФ подано звіт (таблиця № 2) про нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований податок) за 2010 рік про нарахування 2422,80 страхових внесків за вказаний період та добровільну їх сплату в розмірі 1470 грн.

В результаті виникнення боргу зі сплати страхових внесків за 2010 рік у розмірі 952,80 грн., 14.03.2011 позивачем було прийнято вимогу про сплату відповідачем боргу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з наступного.

Згідно з підпунктом 4 пункту 8 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , у редакції на час виникнення спірних правовідносин, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Відповідно до статті 18 вказаного закону розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Нормами статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Таким чином, враховуючи вказані норми, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення відповідачем платіжної дисципліни, на підставі чого позивачем правомірно складено вимогу про сплату боргу на несплачену суму страхових внесків.

Щодо посилань відповідача на відсутність повноважень УПФ на звернення до суду з вказаним позовом, слід зазначити наступне.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у редакції на час виникнення спірних правовідносин, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до пункту 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (2464-17) , у редакції на час виникнення спірних правовідносин, стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Отже, враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли висновку, що УПФ є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства та має право на звернення до суду з вказаним позовом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій і доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2011 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.