Справа: № 2а-2757/12/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Власенкова О.О.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Старової Н.Е.

суддів - Маслія В.І., Файдюка В.В.

розглянувши у письмовому провадженні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Приватне підприємство «Марва», про скасування рішення від 23.01.2012 р. № 2, зобов'язання вчинити дії, суд -

ОСОБА_2 (далі -позивач або апелянт) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Приватне підприємство «Марва», в якому просила скасувати рішення Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 23.01.2012 р., визнати його протиправним; визнати дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відмови у збільшенні виплат гарантованої суми відшкодування за вкладами в ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень" до 150 000,00 грн. неправомірними; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача кошти в розмірі 64 161, 19 гривень за вкладами в ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень" (далі - ВАТ «ЄБРЗ»).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2012 року відмовлено в задоволені адміністративного позову.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Справа розглядається відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги та заперечення на неї, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняте відповідачем рішення про відмову у збільшенні виплат гарантованої суми відшкодування за вкладами в ВАТ «ЄБРЗ»до 150 000, 00 грн. є обґрунтованим і правомірним, а тому підстави для його скасування відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2007 року між позивачем та банком - ВАТ «ЄБРТ»укладено депозитний договір № 34-01741 відповідно до якого позивач передав у якості вкладу у депозит грошові кошти у сумі 100 000,00 грн.

Постановою Правління Національного банку України № 39 від 22 лютого 2008 року "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" відкликано з 25 лютого 2008 року банківську ліцензію, ініційовано процедуру ліквідації ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень" а також призначено ліквідатором банку ОСОБА_3

Позивачем отримано відшкодування за вкладом від відповідача у розмірі 50 000 грн. але він наполягає повернути страховий депозит з річними відсотками.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач виконав вимоги ст.ст.1, 3, 32 Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», а станом на 25 лютого 2008 року було чинне рішення адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14 серпня 2007 року № 4 "Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами", згідно пункту 1 якого розмір відшкодування коштів за вкладами, уключаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб збільшено для вкладників банку ВАТ «ЄБРЗ» від 1200 грн. до 50 000 грн. При виплаті коштів вкладникам, в т.ч. і позивачу відповідач діяв у межах законів України та Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, затвердженого рішенням адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 лютого 2002 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2002 року за № 241/6529 (z0241-02) (в редакції станом на 25 лютого 2008 року), відповідно і п.п.1.4, 1.9.

Враховуючи вищевикладені суд погоджується з висновком про те, що Фондом виконані свої зобов'язання перед вкладником в повному обсязі, і що такі зобов'язання перед позивачем припинилися з моменту відшкодування 50 000 грн., оскільки обов'язок Фонду на відшкодування коштів за вкладами щодо конкретного вкладника припиняється з моменту відшкодування коштів в межах максимально встановленого розміру.

Тому в подальшому будь-які вимоги до Фонду щодо відшкодування невідшкодованої частини недоступного вкладу не можуть бути визнані обґрунтованими, і будь-які наступні збільшення відшкодувань за вкладами на позивача не розповсюджуються.

Також суд апеляційної інстанції не може погодитися з апелянтом про те, що Законом не передбачено обмеження строків збільшення гарантованих виплат недоступного вкладу.

Так, Фонд згідно зі статтею 3 Закону має право приймати рішення про збільшення розміру відшкодування коштів за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду, проте, на вказану норму поширюються в загальному порядку положення законодавства про дію законодавчих актів в часі.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Щодо застосування до правовідносин сторін Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (639-17) суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Вказаний Закон (639-17) , яким передбачено збільшення розміру гарантованої суми до 150000 грн., був прийнятий та набрав чинності 5 листопада 2008 року, тобто після початку ліквідації ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень», що розпочалася 25 лютого 2008 року.

Крім цього, зазначений Закон (639-17) прямо не передбачає його зворотну дію, отже, він не поширюється на правовідносини, що виникли і завершилися до його прийняття.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону (639-17) цей Закон діє до прийняття Верховною Радою України у зв'язку із стабілізацією фінансово-економічної ситуації в Україні рішення щодо втрати чинності розділом I цього Закону та щодо редакції відповідних положень законів України, зміни до яких передбачені розділом II цього Закону, але не пізніше ніж до 1 січня 2011 року.

Оскаржуване рішення адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 січня 2012 року №2 «Про питання щодо збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами для вкладників ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»прийнято після втрати чинності цим Законом (як і мало місце звернення вкладників від 19 січня 2012 року), тому вказаний Закон до правовідносин сторін застосуванню не підлягає.

Щодо практики Фонду поширювати дію рішень Фонду про збільшення розміру відшкодування коштів на вкладників банків, ліквідація яких розпочалася раніше, суд зазначає наступне.

Зі змісту статті 3 Закону вбачається, що збільшення розміру відшкодування вкладів визначено як право Фонду, а не обов'язок; випадків, за яких використання такого права є обов'язковим, не визначено, і у суду відсутні повноваження втручатися в діяльність Фонду та зобов'язувати його приймати рішення про поширення пізніше прийнятих рішень на банки, виплата відшкодування по яких завершена.

Щодо відсутності доказів врахування такого показника, як тенденція розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками - учасниками (тимчасовими учасниками Фонду), при прийнятті оскаржуваного рішення, то врахування чи неврахування вказаного показника не впливає на законність оскаржуваного рішення, оскільки в будь-якому випадку прийняття рішення про збільшення розміру відшкодування є дискреційним повноваженням Фонду і є його правом, а не обов'язком.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справі, якім надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 18 травня 2012 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.