Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в місті Білій Церкві Київської області (далі - УПФ) про поновлення виплату пенсії за касаційною скаргою представника відповідача на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року,

У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, відповідно до якого просила зобов'язати УПФ прийняти рішення про поновлення права на пенсію, в подальшому нараховувати і виплачувати пенсію з 21.07.2011 року.

Посилалася на те, що є громадянкою України, яка постійно проживає в Ізраїлі, тому має право на пенсію.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано УПФ поновити з 23.03.2012 року виплату пенсії на підставах, визначених пенсійним законодавством, шляхом перерахування пенсії на пенсійний рахунок № 42407 у ВАТ "Державний ощадний банк України" в м. Біла Церква № 211/073.

У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в позові.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, з 1995 року ОСОБА_4 призначено пенсію за віком довічно. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю з 1999 року виплату пенсії припинено. У березні 2012 року вона звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії, проте рішенням УПФ від 29.03.2012 року відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що припинення виплати пенсії здійснено в порушення конституційних прав позивачки.

Висновок судів відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсі. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) положення частини 2 статті 49 та статті 51 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які надавали право територіальним органам Пенсійного фонду припиняти виплату пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном, визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

При цьому, в Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Білій Церкві Київської області відхилити, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.